Читати книгу - "Говорить сьомий поверх"

— А Олег? — запитала Таня.

— Олег?.. Щось ти про нього весь час турбуєшся? І Олег теж буде. У своїй, у сімнадцятій, квартирі. Та й інших розподілимо. Ох, і боятимуться ж нас! Тільки що — будь ласка, в ефірчик! — Льонька потер руки від задоволення.

— Хіба ми опудала якісь, щоб нас боялися? — Олег нахилив свою круглу біляву голову. — Нехай до нас за допомогою приходять — це інша справа. А то — «боятимуться»!

— Та я не в тому розумінні! — схаменувся Льонька. — Нас погані хлопці боятимуться. Для добрих людей ми будемо перші помічники, а для поганих — пострах!

Олег знову опустив голову: він не любив гучних слів.

Коли шофер Вася і Юхим Трошин, навантажені електропроводами і лампами, повернулися на горище, всі питання про найближчі радіопередачі були вже вирішені. Залишалося тільки розподілити обов'язки.

Та це виявилося не так легко: Льонька намагався захопити всі посади і пости. Спершу йому дуже кортіло бути диктором. Він ясно уявляв собі, як усе подвір'я і весь будинок слухають його голос і думають: «А хто б це міг бути?» Навіть рідна мати не одразу впізнає його… І раптом наприкінці передачі він урочисто оголошує: «Вів передачу Леонід Уткін!»

Льонька вже було виклопотав собі звання «головного диктора», але тут, як завжди несподівано, в розмову втрутилася Тиха Таня і спокійнісінько заявила:

— Ти не можеш бути диктором: у тебе голос ламається. Ти дуже часто пускаєш півня.

— Що-о? Мій голос?! Якого півня?! — скипів Льонька.

— Будь ласка, не репетуй… В усіх хлопців у твоєму віці ламається голос, і ніхто з вас не може бути диктором.

— А в дівчисьок не ламається?

— Ні.

— Отже, головним диктором будеш ти?

— «Головним» мені не потрібно. А просто дикторшою можу бути. І ще нехай Семен Блошкін, з першої квартири.

— А Семен чому? У нього що, голос уже поламався?

— У нього голос поставлений. Зрозумів?

— Куди поставлений? Як це голос може бути «поставлений»?

— Ну, це значить… значите, він володіти ним уміє. Тому що давно у хорі співає, в Будинку піонерів. Зрозумів?

Владик поспішив Льоньці на допомогу:

— Все одно Семен не може бути диктором: у нього прізвище некрасиве — Блошкін. Усі сміятимуться.

— Не прізвище прикрашає людину, — повчально мовила Таня. — Ось у тебе, наприклад, прізвище — перший сорт: Вербицький! А подивитись на тебе, то…

— Ти мого прізвища не чіпай! — верескнув Владик. — Не про мене мова! А Семен собі нехай інше прізвище придумає! Нехай підбере собі… цей самий… ну, як його?..

— Псевдонім, — з усмішкою підказав Олег.

— От-от! Щоб люди не сміялися.

— Люди не сміятимуться! — сердито відкарбувала Таня. — А якщо ти посмієшся, то це для Семена навіть приємно буде.

— Гаразд! Годі вам! — навів порядок Льонька. — Нехай буде Блошкін зі своїм «поставленим голосом»! Нехай. А ким же тоді буду я? — Льонька задумливо походив по горищі. — Гаразд. Добре… Я буду головним по «Найостанніших вістях», а всі кореспонденти мені підкорятимуться.

«Чудова посада! — вирішив по думки Льонька. — Про все, що робиться у квартирах, найперший довідуватимусь!»

— І ще я буду головним по «Бесідах із батьками»! — заявив він.

«Усе, чого не зможу сказати матері і батькові у вічі, говоритиму по радіо, у замаскованому вигляді!.. — розмірковував Льонька. — Вони ні перебити мене не зможуть, ні заперечити. Тут уже їм хоч-не-хоч, а доведеться слухати!»

— З батьками нехай Олег бесідує, — заперечила Тиха Таня. — Або ось Левко Груздєв. З двадцять дев'ятої квартири. Вони розсудливіші!

Олег одразу захитав головою:

— Та ні! Я стежитиму, аби щось не зіпсувалося. За підсилювачем, за динаміком… І взагалі за технікою. Бо ж які то вийдуть передачі, коли техніка раптом відмовить?

Вася Кругляшкін підтримав Олега. І «бесідувати з батьками» було доручено Левкові Груздеву — дуже солідному хлопцеві, кращому шахісту в будинку.

— Тоді я буду головним за «Нокаут в ефірі», — заявив Льонька.

— Це що, спортивний розділ? Боксерський, чи як? — поцікавився: Вася Кругляшкін.

— Та ні, — пояснив Льонька. — Нокаут — у переносному розумінні. Ми такий критичний відділ заведемо. А то всякі ці «Сміх крізь сльози», «За вушко та на сонечко» й інші «Вила в бік» уже набридли. А у нас буде своя назва. Оригінальна! Критичний розділ — «Нокаут в ефірі»!

«Кого захочу, того й протягну, — подумав Льонька. — Усі боятимуться мене, просто труситимуться! Чудово! Краса!..» Але Таня й тут подала свій тихий голос:

— Туди треба Юхима призначити: він — найсправедливіший. І нікого даремно нокаутувати не буде.

— А я що ж? — обурився Льонька. — Хочу бути головним відповідальним за «Нокаут»!

Слова «головний» і «відповідальний» були улюбленими Льониними словами.

Неквапливо складаючи інструменти до свого музичного футляра, Олег раптом звернувся до Льоньки:

— А хочеш, ми тебе просто «головним» призначимо? Ну, «найголовнішим» і «найвідповідальнішим»! Над усіма! — Олег непомітно підморгнув Тані, яка вже хотіла кинутися вперед із своїми запереченнями.

І тут відбулося диво: Тиха Таня послухалась цього німого знака — і промовчала.

— Найголовнішим? Най… — трохи розгубився Льонька. — Я не знаю… Як інші, як товариші….

— А ми що? Ми згодні! Згодні! — заторохтів Владик, віддано дивлячись Льоньці у вічі. І потім тихо додав: — А я ким же буду?

— Ти? Ким будеш? — поважно перепитав Льонька, який вмить увійшов у роль «найвідповідальнішого». — Ти будеш