Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

 Це був якийсь тваринний страх - побачити їх поруч.  Немов це могло якось мені жахливо нашкодити, точніше, не мені, а Марійці.  А ще мене топив пекучий сором за те, що Марійка щось взяла у НЬОГО, який породив ще один виток сорому за те, що мені соромно за мою дочку.  Саме так, повторюваним словом і повторюваною сильною емоцією.  Я проти волі розігнула її маленькі пальчики і відчула, як уся кров відійшла від обличчя, коли побачила в її долоньках гроші.  Кров миттєво прилила назад із такою силою, що щоки зашарілися, немов мені надавали ляпасів, і це я вкрала гроші у Шумакова.  І ці його слова ... що Марійка злодійка.  Мені хотілося одночасно вчепитися йому в очі і видерти їх, і в той же час я вперше сильно розлютилася на дочку за те, що вона посміла це зробити.  Я дивилася то на неї, то на нього, і мене саму почало трясти від надлишку емоцій ... Але ж у нього на обличчі не здригнувся жоден мускул.  Ніщо його не торкнулося.  І це гостре  хворобливе розуміння - але ж нічого не змінилося, він вважає Машу чужою дитиною, а мене мерзотою, яка йому зраджувала.  І за всі ці роки у нього не виникло жодного сумніву у своїй правоті.

 Я знову подивилася на Марійку ... і здригнулася від того погляду, що вона спрямувала на Єгора – погляд сповнений ненависті, тієї самої, з якою вона говорила мені про нього ще вдома.  І ... мене це абсолютно не порадувало.  Напевне, підсвідомо я все ж хотіла, щоб Марійка змусила його побачити, яка вона прекрасна дитина.  Чуйна, ніжна і чуйна дівчинка, а замість цього на нас обох дивилася розлючена фурія з комічно ворожим виразом обличчя.  Перебільшено ворожим.  І мені все ще до болю соромно за те, що вона зробила, а цей виродок дивиться на нас зверху вниз, засунувши руки в кишені і звівши красиво окреслені брови на переніссі.  Розглядає, як двох жалюгідних комах. Колись я не вірила, що на мене він може дивитися так само, як на інших.  Адже я для нього інша ... я ж була його Нютка.  Зі мною все інакше.

 - Повернеш.  Обов'язково,  - і руки з кишень витягнув, склав на грудях, продовжуючи дивитися на Марійку.  - Коли виявилося?

 - Тобі яка різниця.  Це не твоя справа!  - ця проста цікавість дратувала до тремтіння.

 - Звичайно, не моя.  Але так як ви обидві проведете тут чимало часу - це все ж стане і моєю справою.

 У мене всередині все похололо від його слів.

 - Що значить немало часу?  Ти це серйозно?  Ти опустишся до такої ницості, що станеш тримати нас під замком у цьому будинку?  Ти що - кінчений псих, тримати в полоні дитину?

 Схилив голову набік.

 - Ти спеціально мене провокуєш при дитині.  Перевіряєш ступінь мого свинства?  Я тебе розчарую - при ній не вдарю.  Я, може, і мудак, але маленьких дітей я не ображаю.  Навіть чужих.

 Як же ми докотилися до цього з тобою?  Як?  У мене в голові не вкладається ... Адже у нас була не просто любов, ми були двома одержимими один одним ідіотами ... або це я була, а він ... він грався.

– Тоді що тобі треба?

– Ти до оскоми передбачувана з цим питанням. Може, здивуєш мене і скажеш щось інше?

– Наприклад, що?

– Наприклад, що ти рада мене бачити і щаслива опинитися в моєму розкішному будинку з прекрасними умовами перебування для вас обох. Зауваж, я навіть потурбувався про дитячу кімнату.

Мені захотілося істерично розреготатися, але я цього не зробила заради Маші. Вона і так нічого не розуміла, хоч і намагалася стежити за нами. Але в її віці, якою б обдарованою вона не була, читати по губах відразу обох було неможливо.

– Я б вважала за краще жити на вулиці в картонній коробці і просити милостиню.

Посмішка враз зникла з його обличчя, і я випробувала відчуття справжнього тріумфу.

– Ти знаєш, я настільки жахливий і огидний, що не дозволю тобі жити в коробці на вулиці і просити милостиню... але ти можеш торгувати собою. Наприклад, продаватися мені за дах над головою і їжу... Або за досвідчених няньок для твоєї дочки.

Кожним словом, як лезом по венах, але найболючіше чути «для твоєї дочки». Набагато болючіше, ніж образи і мерзенні пропозиції.

– А що таке? Твоє сімейне життя настільки не вдалася?

Примружився. Явно не очікував. Так, Єгоре, я змінилася. Мене життя змусило стати іншою. Я більше не та дурепа, з якої можна було мотузки вити і переконати зробити що завгодно. Ти мене змусив змінитися і подорослішати... а після смерті мами я сама внутрішньо перетворилася на стару.

– Вдалося. Ще як вдалося. Завжди виходить чудово ладнати з ким-то свого рівня, призначеного для тебе спочатку. Іноді набиваєш багато шишок, перш ніж знаходиш ту єдину.

Ударив так боляче, що мені мимоволі захотілося притиснути руку до серця, щоб переконатися, що воно, як і раніше, б'ється. Натякнув на те, що я була не його кола, не така, не єдина, не його.

– Ну, судячи з того, як ти вправно знаходиш собі заміни, вона явно не єдина.

Марійка потягнула мене за руку в бік дверей. Їй, мабуть, набрид цей діалог, який вона зовсім не розуміла, і їй захотілося піти.

– А ти думаєш, ти була єдиною?

Я сама не зрозуміла, як різко підняла Марійку на руки і притиснула до себе. Усередині все клекоче, і в горлі застряг солоний ком після його слів. Ні, людину зовсім не обов'язково бити і ламати фізично. Його можна роздирати до м'яса одними лише словами.

– Мені треба вкласти дитину. Раз ти притягнув нас обох сюди, то ти повинен розуміти – у Марійки не було няньок, у неї завжди була тільки я, і тому у мене ніколи не було часу на щось або когось,  крім неї.

Дивиться з недовірою, та очі все такі ж... як колись. Яскраво-сіра ртуть, розігріта до неможливості і в той же час здається настільки ж холодною.