Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

Господа мого Ісуса Христа". Це мовивши, почав молитися до Бога і після молитви достатньої поблагословив братів, ознаменувався хресним знаменням, тоді сказав до мене, раба свого [каже автор житія]: "Дитино моя, Уаре, потурбуйся, щоб написати про дні мого сповнення, тіло ж моє поклади в Євхаїтах, у володіннях прабатьків моїх. Коли ж і ти при смерті будеш, дай заповіт поховати себе ліворуч від мене». І знову Христовий мученик помолився і, сказавши «амінь», схилив під меч чесну свою і святу голову. І так умер страдницьки місяця лютого у 8-й день, в суботу, в третю годину дня. Після усічення його весь люд віддав честь велику святому: взявши свічі і кадила, на місці нарочитому поклав тіло його, яке пізніше в Євхаїти було перенесене славно серпня місяця у 8-й день. І відбувалися там чуда великі й незчисленні на славу Христа Бога. Йому ж з Оцем і Святим Духом честь і поклоніння навіки. Амінь.

Треба знати, що святих Теодорів Великомучеників у Євхаїтах є два. Перший — Тирон, другий же ~ Стратилат. Святий Теодор Тирон постраждав раніше, за царювання Максиміяна і небожа його Максиміна у рік від створення світу 5797-й, від Різдва Христового — 289. І покладений у Євхаїтах, як же про те написано буде цього ж місяця у 17-й день. Після нього ж постраждав цей святий Теодор Стратилат, у рік двадцять другий чи третій, у дні Ліцинія, за царювання ж Великого Константина, у рік від створення світу 5820-й, від Різдва ж Христового 312-й. І також у Євхаїти перенесений і покладений там. Обидва святі Теодори ці євхаїтські.

У той самий день пам'ять святого Пророка Захарії Серповидця.

Місяця лютого в 9-й день

Страждання святого мученика Никифора

У великій Антіохії Сирійській був один пресвітер на ім'я Саприкій, а инший — світський на ім'я Никифор, міщанин, вони обидва велику між собою дружбу і любов один до одного мали, настільки, що инші вважали їх братами рідними. Довгий же час у такій дружбі великій чесно вони жили — позаздрив ненависний добру ворог і посіяв між ними полову ворожнечі такої, що після того ані на шляху зустрітися не хотіли: настільки один одного ненавистю неправедною возненавиділи. І яка спершу між ними була любов та дружба, така пізніше, дією диявольською, виросла ненависть і ворожнеча. Досить же днів у тій ворожнечі і ненависті вони перебували. Никифор, до себе прийшовши і зрозумівши, що ненависть та від диявола, просив деяких друзів і сусідів, щоб ішли до пресвітера Саприкія, просили його пробачити того, хто кається, і в попередню свою любов прийняти задля Господа. Пресвітер же не хотів йому пробачити. Никифор же знову послав инших друзів із просьбою, а пресвітер і слухати їх не хотів. І втретє посланих відкинув, і всіх, що просили, не слухав, не схилився на милість, щоб пробачити брата, який смиренно прощення шукав, але, жорстоким зробивши своє серце, перебував невмолимим, забувши слова Господа нашого Ісуса Христа, Який мовив: "Прощайте, то простять і вам". І знову: "Якщо принесеш дар свій до вівтаря і згадаєш, що брат твій має щось на тебе, залиши дар свій і піди спершу помирися з братом своїм". І знову: "Якщо не відпускаєте людям прогрішень їхніх, то й Отець ваш Небесний не відпустить вам прогрішень ваших". Бачив же Никифор, що Саприкій-пресвітер не прийняв посланців, що просили за нього, пішов сам до нього і, впавши до ніг його, сказав: "Прости мені, отче, заради Господа прости". Саприкій же ані поглянути на нього не хотів, немилосердний, ані любови не маючи, ані Господнього страху: мусив був брата ще до вибачання його пробачити, як християнин і пресвітер. І пішов від нього Никифор осоромлений і відкинений, не отримавши прощення. Тим часом піднялося несподівано в Антіохії гоніння велике на християн, за царювання Валеріяна і Ґалія, і взято було Саприкія як християнина і на допит ігемонові представлено. І спитав його ігемон: "Яке ім'я твоє?" Він же відповів: "Саприкій називаюся". Сказав ігемон: "З якого ти роду?" Відповів Саприкій: "Я християнин". Сказав ігемон: "Чи клирик?" Відповів Саприкій: "Пресвітером я є". Сказав ігемон: "Царі наші, володарі краю цілого і всіх володінь римських, Валеріян і Ґалій звеліли, щоб ті, котрі християнами називаються, принесли жертви богам безсмертним. Коли ж хто, зневаживши, відкине наказ царський, хай такий знає, що після різних мук на найтяжчу смерть засуджений буде". Саприкій же, стоячи перед ігемоном, сказав: "Ми християни, о ігемоне, Христа Бога маємо за царя, бо Він один є істинним Богом і Творцем неба, і землі, і моря, і всього, що в них є. Усі ж боги язичницькі є бісами, хай згинуть з лиця всієї землі, бо не можуть нікому помогти, будучи ділами рук людських". Тоді розгніваний ігемон звелів простягнути його на колесі й мучити без змилування. Коли мучений був Саприкій, говорив він ігемонові: "Владу маєш над тілом моїм, над душею ж моєю не маєш влади, але Господь мій Ісус Христос, Який створив її, має владу над нею". Довго ж мучений був Саприкій, усе перетерпів мужньо, і, бачивши його непохитним, суддя скверний видав на нього вирок смертний, кажучи: "Саприкія-пресвітера, який царські накази зневажив, богам безсмертним жертви принести не захотів ані не покинув християнської надії, мечем посікти наказуємо". Коли ж вели Саприкія на посічення і до небесного вінця він поспішав, почув про те блаженний Никифор і, підбігши, перейшов йому дорогу, кинувся в ноги йому, кажучи: "Мучениче Христовий, прости мені, бо грішив супроти тебе". Той же не відповів йому, охоплене-бо серце було бісівською злістю. Святий же Никифор знову, иншим шляхом побігши, підійшов і, припадаючи, просив його, кажучи: "Мучениче Христовий, прости мені, бо згрішив я перед тобою як людина, ось-бо дається тобі з небес вінець від Христа, бо не відрікся ти Його, але ісповідав Ім'я Його святе перед багатьма свідками". Саприкій же, ненавистю осліплений, твердий серцем до помилування і невмолимий, не хотів зовсім пробачити йому й ані слова не промовив до брата, що просив його, що й самі кати дивувалися озлобленню Саприкія і говорили до Никифора: "Такого ж, як ти, чоловіка безумного ніколи не бачили, ось-бо іде цей на смерть, а ти прощення в нього так наполегливо просиш. Хіба може після смерти тобі в чомусь пошкодити? Для чого тобі миритися з тим, хто зараз помре?" Відповів їм святий Никифор: "Ви не знаєте, чого прошу від ісповідника Христового, Бог же знає". І