Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

-- Скажу, що ти надто багато патякаєш.

-- Так і бути, -- просичав Бош і ще одне полум‘я бухнуло з його відкритих рук, Хольгрена поглинув вогняний вихор. Я ледь розрізняла його обриси, темну, розмиту пляму в самісінькому серці вогняної зливи. На моїх очах невиразний силует звалився на землю. Я побачила, як Бош посміхається, краплини поту стікають йому по обличчю, капають з носа і небритого підборіддя. Його люди стояли й дивилися, більшість з відвислими щелепами. Не кожен день побачиш дуель магів.

Нарешті річка вогню чмихнула, сповільнилася до струмка, зупинилася. Запанувала моторошна тиша.

Хольгрен стояв на одному коліні. Його одяг димів, але худе обличчя залишалося незворушним.

-- Моя черга, -- сказав він і махнув пальцями однієї руки.

Тіло Боша буквально вибухнуло, заляпавши мечників і двадцять метрів мощеної вулиці кров‘ю і кривавими шматками плоті. Від нього залишилася тільки голова, яка впала на землю, і присягаю Керфом, кілька секунд моргала. Побачивши це, мій шлунок зробив заднє сальто.

-- Вам краще піти, -- сказав Хольгрен найманцям і вони побачили в його словах сенс. Хольгрен підняв голову Боша за пряме, жирне волосся. Поглянув у шоковані очі, що моргали.

Бош прошепотів якесь слово і його очі стали холодними й мертвими. Нікого немає вдома.

-- Чорт забирай, -- сплюнув Хольгрен. Він поглянув на мене і в його очах було щось дике. – Він стрибнув.

-- Що? Що це означає?

-- Це означає, що ми ще з ним зустрінемося. Ходімо, -- сказав він.

Я кивнула. Міська варта була вже в дорозі. Нам потрібно було валити.

-- Але куди?

-- Назад до Гавона. Куди ж іще?

-- Але якщо Бош насправді не мертвий…

-- Він мертвий. Просто запевнив собі короткий вихід “на біс”. Ти хочеш анулювати контракт на себе чи ні?

-- Ще б пак. Ходімо поговоримо з твоїм кузеном.

Ми вирушили найближчим провулком. Ми зупинилися тільки раз, поки я крала чиюсь свіжовипрану сорочку зі шнура для білизни на другому поверсі. Хольгрен мовчки взяв її від мене і загорнув макітру Боша, використовуючи рукави як ручку.

В Люсернісі не можна просто так ходити з відрізаною головою. Але як я відкрила, можна ходити з предметом у формі голови, загорнутому в полотно, що стікає кров‘ю. Думаю, просто ніхто не хоче знати, що ти ходиш з відрізаною головою, і всі вдячні тобі за тактовність, коли ти залишаєш їм місце для сумнівів. Хай там що, ніхто не звертав на нас уваги, а ті, хто звернув, обходили стороною.

Не знаю, що відчував Хольгрен, він замкнувся в собі. По дорозі я час від часу крадькома глипала на нього, і можу сказати тільки, що його обличчя з застиглого перетворилося в кам‘яне. Щодо мене, то я намагалася примиритися з тим, що побачила.

Я бачила і сама спричиняла смерть. Вона не буває красивою. Не існує “правильного” способу вбивства – якщо потрібно когось вбити, ти робиш це будь-яким доступним способом. Справа не в тому, що Хольгрен так спокійно перетворив Боша в червону пляму, і не в тому, що Боша спіткав такий видовищно мерзенний кінець. Мене турбувало, як легко Хольгрен зробив це. Він вирішив, що Бош помре, і просто так, Бош помер. Неприємною, ефектною, насильницькою смертю.

Така груба сила вселяла жах.

Я не могла повірити, що жартувала з кимось, хто міг, одним помахом пальців, перетворити мене в дрібний червоний туман.

Отже. Під час цієї подорожі між нами виникла певна стриманість. Коли ми вдруге тієї ж ночі з‘явилися у Шпорі Півня, Хольгрен вже не жартував, і більше нікому не хотілося спробувати щастя.

Розділ 19

Хольгрен просто зніс двері з завіс і перевальцем зайшов всередину, ліниво помахуючи головою Боша туди-сюди. Покидьки і лиходії, головні клієнти Шпори Півня, розумно залишилися на своїх місцях і старанно уникали зорового контакту. Хольгрен піднявся потрісканими дерев‘яними сходами в офіс Вайлуватого. Я йшла за ним. Двері в офіс Хольгрен теж зніс.

Вайлуватий сидів за столом і наминав пізню вечерю. Пиріг зі свининою, судячи з запаху. Моя торба повна золота досі лежала перед ним. Він не підвів погляд, не сказав нічого, взагалі не відреагував на Хольгрена. Просто механічно продовжував напихати рот пирогом зі свининою. Коли Хольгрен кинув на стіл загорнуту голову Боша, Вайлуватий нарешті поглянув на нього, і в його погляді не було нічого, крім презирства.

Цих двоє дійсно ненавиділи один одного, і один з них приб‘є іншого, швидше раніше, ніж пізніше. Я це нутром відчувала.

-- Ти повідомив Боша, як тільки ми вийшли, -- сказала я.

-- Взагалі-то, ще до того, -- відповів Вайлуватий.

-- Тримай його голову.

Вайлуватий відкинувся в кріслі, рукавом витер рота.

-- В мене був кіт, який теж приносив мені всяку здохлятину. Ти що хочеш бути моєю домашньою твариною, Амро Тетіс?

Хольгрен вилаявся і кулаком виніс Вайлуватого з крісла. За мить Вайлуватий вже був на ногах, в руках ножі. Хольгрен пробурмотів якесь різке слово і раптово Вайлуватий Гавон виявився розп‘ятим на стіні. Його ноги не торкалися підлоги. Проте розтягнений, прибитий до стіни, цілковито безпорадний в полоні Хольгренових чарів, Вайлуватий Гавон виглядав на знудьгованого.

-- Я приніс тобі голову Боша, Гавоне. Тепер моя компаньйонка забере своїх десять ланцюжків.

Гавон відкрив рот, щоб щось сказати, але що це було, ми не почули, бо крізь вікно з шумом увірвалося маленьке, чорне страхіття.

Суцільні зуби і пазурі, воно було трохи меншим за Кістку. Від нього тхнуло гнилою кров‘ю і горілою плоттю. Воно розбило дерев‘яні планки віконниці так, наче вони були з паперу і з сичанням та вимахуючи колючим хвостом, приземлилося на столі. В нього