Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"

Роман нікуди не йшов. Але й не казав нічого. Тільки задумливо хмурив брови, роздивляючись собаку.

- Але ж ти мені не все розповіла, - впевнено заявив раптом чоловік, переводячи погляд на співрозмовницю. - Що він сказав тобі?

Саме собою питання означало, що карету психіатричної допомоги викликати він не стане. Принаймні не зараз. Так що дівчина змогла полегшено видихнути, але все ще дотримувалася обережності.

Роман взяв фотографію, покрутив її в руках. Не дочекавшись її розповіді, знову заговорив сам.

- Тепер я хоча б знаю, що за чоловік мені постійно снився.

Аліна здивовано підвела голову. Здається, і Романові полегшало, варто було поділитися.

- Ну, дякую вам, дідусю, за цінні підказки...

Аліну як струмом пробило. Вони обоє дивилися на собаку, що зовсім по-людськи збентежено опустила морду. Тепер зрозуміло, де пропадав дід і чому не відповідав їй...

***
Наступного робочого дня ніхто не скасовував. Роман так і не поїхав учора. Вони довго говорили.

Спершу про її дідуся. Потім про їхні стосунки із бабусею. Після про батьків Романа. Потім перейшли до мами та тата Аліни.

Ще одна прогулянка з Голдом так і не змогла підбадьорити їх. Бачачи сонний стан Романа, Аліна категорично заборонила йому сідати за кермо. А він і не сперечався. Чергове вечірнє чаювання, душевні розмови і їх обох зморило на дивані.

Дід задоволено посміхнувся.

Голд притягнув з ліжка плед і тицьнув мордочкою в руку чоловіка.

Роман сонно посміхнувся.

- Дякую, дідусю, - сонно пробурмотів він, укриваючи насамперед Аліну.

Голд махнув хвостом і вмостився за спиною слідчого, щоб зігрівати його, не вкритого, що пожертвував своїм комфортом заради неї.

Все це залишилося їх з Ромою маленьким секретом, коли рано-вранці бадьорий і підтягнутий слідчий щасливо наспівував у кухні, готуючи сніданок після прогулянки з псом.

Що може бути приємнішим за можливість піклуватися про дорогих людей, до яких він тепер відносив і діда?

Аліна протерла очі, ні краплі не бентежачись. Здавалося, так і має бути: широкоплечий усміхнений слідчий, у фартуху і зі сковородою в руках, що готує тонкі та ароматні млинці зі сметаною.

Він відкрито посміхнувся їй і велів швидко вмиватися і сідати за стіл. Інакше вони безнадійно запізняться на роботу.

Аліна солодко потяглася, вибираючись із-під теплого пледу.

Голд хитро примружився, чимось дуже задоволений.

У цьому стані умиротворення, спокою та ситості вперше за кілька років Аліна і з'явилася в офіс на початок робочого дня.

Начальник уже був там. Почувши її тихі кроки, визирнув із кабінету, невдоволено насупився. Вже звично сховав руки в кишені штанів і притулився до дверей.

Аліна завмерла посеред кабінету, не дійшовши свого столу.

- Доброго ранку, - чомусь почуваючи себе винною, пробурмотіла вона.

- Добре, - буркнув Максим. - Відпочили? - спитав із викликом у голосі.

Дівчина придивилася до нього. Тверезий. Втомлений. Зосереджений та розгніваний.

- Щось трапилося, Максиме? - Вирішила поставити питання прямо.

- Я ж казав, що мені буде важко без вас цілий день.

Вона здивовано промовчала.

- Я тут розгрібав все один, поки ви проводили свій вихідний... напевно, з другом.

Аліна насупилась, починаючи розуміти, до чого хилить шеф. Він заздрить, чи що? Або... Невже ревнує?

Дівчина пройшла до столу, спокійно сіла на стілець. Вдихнула на повні груди, збираючись відповісти.

Їй занепала сама думка про ревнощі. Невпевненість у собі, недовіра – ось що таке ревнощі. Але для неї має бути підстава. А головне право. Ні того, ні іншого Максим не має.

- Ви дали мені вихідний, - спокійно, підкреслено чемно відповіла Аліна, старанно підбираючи слова. - Нескромно припустимо, що заслужений вихідний.

Максим здригнувся від холодного тону, зрозумівши, що здається, перестарався зі своїм обуренням. Випростався. Підійшов ближче до її столу.

- Аліночко, я тільки хотів сказати...

- Ні, зачекайте, будь ласка. Ви висловились. Тепер слухайте. Я багато разів просила вас не звертатися до мене так фамільярно без підстав. Це не робить людей ближчими. Це принизливо для малознайомих людей. Коли я виявила, що вас дурять, погодилася зустрітися в офісі пізно ввечері, мало не згубивши свою репутацію. Ми просиділи тут до глибокої ночі, щоб знайти інші помилки. Але ж я не питала вас, де в цей момент була Марина і що вона думає про все це... То чому вас хвилює, що за мною приїхав мій друг? Причому саме друг. І чому я повинна почуватися за це ніяково?

Вона роздратовано подивилася на чоловіка знизу вгору. Оскільки він так і залишився стояти біля її столу, позбавляючи можливості встати та вийти.