Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

Поки Макс дістає з пакета покупки, Кирило сідає поруч зі мною. Помічаю, що Ніка хмуриться, наче дуже незадоволена появою чоловіка.

- Не таланить тобі, Юле, - Кирило розглядає мою ногу. - Гей, Максе! Погано ти слідкуєш за своєю дружиною!

- Та невже? - хмикає Коршун, наливаючи собі у келих віскі. - Цікаво, яким ти будеш чоловіком. Дуже хочу на це подивитись.

- Я скажу! - втручається Ніка. - Жахливим він буде чоловіком. 

- Гей! - сердито випалює Кирило. - Хочеш перевірити?

Мені здається, що ці двоє зараз як кішка з собакою. Розумію, що та ніч після мого з Коршуном одруження залишила неприємний осад у них обох, і не факт, що вони таки можуть примиритися. 

- Дякую, обійдусь! - фиркає Ніка й підводиться на ноги. - Мені вже час, подруго. Краще завтра заїду. 

Ніку проводить Коршун, а от я залишаю обох чоловіків і стрибаю в кімнату. Хочеться прилягти та подумати. Здається, відносини між мною та Максом стали теплішими, але чи надовго це? Чи не будемо ми як Кирило з Нікою після того, як розлучимось? Чесно кажучи, не хотілося б такого фіналу. Та й взагалі я не знаю якого фіналу хочу. Минуло не так багато часу з моменту нашого одруження, а таке враження, що проблем стало більше, ніж було до того.

Коли на порозі спальні з'являється Максим, я трохи нервую. Він здається втомленим і лише зараз до мене доходить, що цей чоловік в прямому сенсі слова живе своєю роботою. 

- Як нога? - запитує та сідає у крісло біля вікна.

- Нормально, - повільно киваю і мимовільно розглядаю чоловіка. Верхні ґудзики його сорочки розстібнуті, а волосся скуйовджене, наче він заривався у нього пальцями. - Кирило пішов?

- Так. Він трохи розгубився, коли побачив твою подругу. 

- І вона, здається, також, - усміхаюсь. - У тебе все добре?

Сама не розумію, чому втручаюсь у його особисті справи. Мені має бути байдуже, адже між нами надто велика прірва, а все, що ми робимо, - тільки заради вигоди. 

- Все гаразд. Чому питаєш? - Макс зацікавлено мене розглядає, а я вже й не рада, що запитала про це. 

- Просто… Ти виглядаєш втомленим, - знизую плечима. 

- У компанії зараз розглядається важлива справа. Можливо, найближчими днями мені доведеться вилетіти за кордон. 

- Зрозуміло, - сама не розумію, чому повідомлення Макса так мене напружує. Ну полетить він - і що з того? Я ж радіти повинна, а не засмучуватися! Хоча важко пояснити, що зараз відбувається з моїми відчуттями. 

Макс більше нічого не говорить. Він підводиться на ноги, підходить до ліжка та сідає на його край. Уважно стежу за тим, як він бере мою ногу у свої долоні та кладе собі на коліно. Знімає тугу пов'язку й змащує кремом ступню. Розумію, що надто багато йому дозволяю, але відштовхнути не можу. Не так часто хтось проявляє турботу до моєї персони і те, як ніжно Коршун торкається моєї шкіри змушує нервувати й кайфувати одночасно. 

- Я можу звикнути до подібного, - кажу тихо, коли він знову накладає пов'язку і кладе мою ногу на покривало. 

- Я теж, - хмикає Коршун і підводиться на ноги. - Відпочивай, Юле. Мені також треба трохи поспати. 

Він залишає кімнату після того, як дістає з шафи чистий одяг. Я ж ще деякий час розглядаю зачинені двері й не можу зрозуміти, що з цим чоловіком не так. Максим Коршун наводить страх на всіх людей навколо. Чому ж тоді зі мною він зовсім інший? Просто вдає, що я йому не байдужа, щоб наші стосунки на людях виглядали більш правдивими? Швидше за все, так і є. І мені не варто думати про свого фіктивного чоловіка, як про "чоловіка". Мине час, і нам доведеться завершить все це. Щось зовсім не хочеться разом з фондом отримати ще й розбите серце. 

Наступні кілька днів мені доводиться провести вдома. Не хочеться напружувати ногу,  тому чекаю повного одужання. Макс, як і казав, з ранку до ночі пропадає на роботі, і ми практично не бачимося за ці дні. Мене провідує Ніка та навіть Ілона. З останньою у мене складаються чудові відносини і з’являється багато спільних тем, адже Ілона, як і я, любить готувати, а особливо випікати щось смачненьке. 

У суботу зранку Макс ще міцно спить на дивані у вітальні, тому я тихо покидаю квартиру та їду в клініку. Лікар оглядає мою ногу і запевняє, що все в повному порядку. Щаслива, що нарешті повернусь до нормального життя, їду у кав'ярню, щоб випити кави й заодно поглянути, як йдуть справи. 

Займаю столик біля вікна та розглядаю людей, що проходять повз кав'ярню. Погода сьогодні просто чудова, і єдине, що не дає мені спокою - вечеря з родичами Макса та моїм батьком. Як згадаю, що Єва також там буде, хочеться голосно вилаятись. Терпіти не можу цю особу! І з цим нічого не вдіяти.

- Юле? - чую над головою знайомий чоловічий голос і здивовано розглядаю свого недавнього знайомого.

- Ігор! - так, я запам'ятала його ім'я. - Привіт!

- Привіт! - чоловік радісно всміхається і займає місце навпроти мене. У нього в руках кава з моєї кав'ярні - і це приємно. Невже він і раніше тут бував? - Спочатку не повірив власним очам! Та коли підійшов ближче, переконався, що це ти. Яка приємна зустріч!

- Це точно! - цей чоловік здався мені доволі милим. І розмовляти з ним мені подобається.