Читати книгу - "Бувайте, і дякуємо за рибу"

— Він походить з дуже древньої демократичної цивілізації, розумієш...

— Ти маєш на увазі він зі світу ящерів?

— Ні, — сказав Форд, який в цей час став уже більш раціонально і чітко мислити, і нарешті забрав свою каву, — не все так просто. Все геть зовсім не так просто. В їхньому світі, люди − це люди. А лідери − це ящери. Люди ненавидять ящерів, а ящери правлять людьми.

— Дивно, — сказав Артур, — здається ти сказав, що там демократія

— Я сказав, — підтвердив Форд. — Так і є.

— То, — сказав Артур, з надією, що це не звучатиме, наче він неймовірно тупий, — чому люди не позбудуться ящерів?

— Якщо чесно, то це їм на думку не спало, — сказав Форд. — У них є право голосу, то вони й думають, що уряд за який вони проголосували в більшій чи меншій мірі наближається до уряду, який вони хочуть.

— Ти маєш на увазі, що вони насправді голосують за ящерів?

— О, так, — промовив Форд, і стенув плечима, — звісно.

— Але, — сказав Артур, збираючись задати ще одне значне запитання, — чому?

— Тому що, якщо вони не проголосують, — сказав Форд, — тоді виберуть не того ящера. В тебе є джин?

— Що?

— Я кажу, — сказав Форд з наростаючою ноткою гострої потреби в голосі, — в тебе є джин?

— Зараз подивлюся. Розкажи про ящерів.

Форд знизав плечима знову.

— Одні люди кажуть, що ящери це найкраще, що могло з ними трапитись, — продовжив він. — Вони, звісно, цілком не праві, цілком і повністю не праві, але комусь же це треба казати.

— Але це жахливо.

— Слухай, приятелю, — сказав Форд, — якби мені давали альтеранський долар кожного разу, коли я чув як одна частина Всесвіту дивлячись на іншу частину Всесвіту каже: «це жахливо», то я б не сидів тут наче лимон, який шукає джин. Але, на жаль, мені їх ніхто не дає. Хай там як, чому ти виглядаєш так безтурботно? Та й зіниці в тебе якісь розширені. Ти що закохався?

Артур сказав так, так і було, він безтурботно сказав це.

— В когось, хто знає де стоїть пляшка з джином? Можна я з нею зустрінусь?

Так і вийшло, бо Фенчьорч саме в цей момент прийшла з купою газет, по які вона ходила в сільмаг. Вона застигла від подиву побачивши уламки стільця на столі, і уламок Бетельгейзе на дивані.

— А де джин? — запитав Форд у Фенчьорч, а в Артура, — А що трапилося з Трілліан між іншим?

— Ем, це Фенчьорч, — сказав Артур незграбно. — З Трілліан нічого погано не сталося, ти ж останній її бачив.

— О, так, — сказав Форд, — вона полетіла кудись із Зафодом. В них здається діти чи щось таке. Принаймні, — додав він, — на дітей вони були схожі. А Зафод тим часом став спокійнішим.

— Справді? — здивувався Артур, похапцем звільняючи Фенчьорч від її покупок.

— Так, — промовив Форд, — принаймні одна з його голів стала більш врівноваженою, ніж страус ему під кислотою.

— Артуре, хто це? — запитала Фенчьорч.

— Форд Префект, — відповів Артур. — Я, можливо, згадував його мимохідь.

Розділ 37

На протязі трьох днів і ночей стояв срібний робот у приголомшеному здивуванні на залишках Найтсбрідж ледве помітно похитуючись і намагаючись виконувати певні завдання.

Депутати уряду приїхали, щоб побачити його, пишномовні журналісти біля своїх вантажівок запитували один одного в прямому ефірі, що вони думають з приводу цього, рейси військових бомбардувальників зворушливо намагались атакувати його — але жодних ящерів так і не з’явилось. Він повільно сканував горизонт.

В ночі це було особливо видовищно. Освітлений телевізійними командами, які обступили його, постійно знімаючи як він постійно нічого не робив.

Він думав і думав, і нарешті прийшов до висновку.

Йому пора вислати своїх серсвіс-роботів.

Роботу слід було подумати про це раніше, але в нього і без того були проблеми.

І от, одного разу, жахливою металевою хмарою вилетіли з одного з люків маленькі скрипучі роботи. Вони носилися над землею несамовито атакуючи одні предмети і захищаючи інші.

Один з них, нарешті знайшов зоомагазин з якимось ящірками, і негайно почав його захищати в ім’я демократії так дико, що лише маленька ділянка магазину вціліла.

Поворотний момент наступив тоді, коли першокласна команда маленьких скрипучих роботів знайшла зоопарк у Ріджентс-парк, і зокрема тераріум в ньому.

Згадуючи помилки, які вони допустили з зоомагазином, летючі дрилі і лобзики принесли більших і жирніших ігуан до гігантського срібного робота, який спробував провести високоінтелектуальні розмови з ними.

Нарешті робот оголосив світу, що не зважаючи на повний, відвертий і широкомасштабний обмін поглядами високоінтелектуальні розмови закінчились нічим. Ящери були визнані недієздатними, і це все, робот збирається у коротку відпустку кудись, і тому він з якихось причин вибрав Борнмут.

 Форд Префект, дивлячись на це все по телевізору кивав головою, сміявся і відкорковував наступну пляшку пива.

Вся потрібна для відправлення підготовка була негайно проведена.

Літаючі інструменти скрипіли, пиляли, свердлили і підпалювали різний мотлох світловими променями весь день і цілу ніч. І от, вранці, приголомшливий, гігантський козловий кран почав помалу котитися в західному напрямку по кількох дорогах одночасно, з роботом, який стояв на ньому, і підтримувався іншим краном.

Помалу просуваючись до своєї цілі, наче дивний карнавал, навколо якого дзижчали його слуги, гелікоптери, вантажівки різних телеканалів, які гасали туди і назад, він нарешті прибув до Борнмута, де повільно звільнився від обійм транспортної системи, пішов і влігся на пляжі на десять днів.

Це було, безперечно, найбільш вражаюче видовище, яке коли не будь траплялося в Борнмуті.

Щодня навколо периметра, який огородили і охороняли, як рекреаційну зону робота, збирався натовп і намагався розгледіти, що ж він робить.

Він робив аж нічого. Просто лежав на пляжі. Доволі дивно, лицем вниз.

Одного разу, журналіст місцевої газети пізно ввечері спромігся зробити те, чого ніхто ще в світі не зміг зробити — він зав’язав коротку розмову з одним із сервіс-роботів, які охороняли периметр.

Це був надзвичайний прорив.

— Здається з цього вийде чудова історія, — довірливо сказав журналіст, поділившись сигаретою через металеву огорожу, — але її потрібно подати під вигідним, місцевим кутом. В мене