Читати книгу - "10 успішних українських брендів"

Гумор — це щось подібне до таїнства, це щось символічне, що відкриває більше. Це як ікона. Дивимося на ікону, а вона несе нас «поза», відкриває нам образ Божества. Коли ми в стосунках можемо одне одному відкривати щось більше, тоді з’являється багато натхнення, бо ми впускаємо Святого Духа. Інакше ми Його витісняємо, не залишаємо місця. Таким є мій досвід у спілкуванні з різними людьми.

Один із наших архітекторів з Америки часто казав, що він атеїст. Він так часто це повторював, що я казав: «Майкле, ти мене хочеш переконати чи себе?» Водночас він дуже хотів будувати церкву. Якщо дивитися ідеологічно, то це наче не надто пасувало, але з іншого боку, якщо подивитися таїнственно, може, ця церква мала для архітекторів бути нагодою до їхнього духовного прозріння, навернення, поглиблення.

— Чим для Вас є професійність?

— Очевидно, має бути компетентність, підготовка й навички, досвід. Це важливі речі. Має бути не лише відданість справі, але й цілісність у цьому. І дай Боже, щоби була радість.

— Що дає Вам найбільше задоволення, щастя?

— Гарна, спокійно відправлена Божественна Літургія і спілкування з людьми. Тобто бути в любові до Бога й до ближнього.

Форум видавців

Форум видавців у Львові — одна з найбільших книжкових подій Центрально-Східної Європи. До міста на час його проведення з’їздиться вся літературна еліта країни. У кнайпах за сусідніми столиками можна побачити живі легенди: письменників, перекладачів, тих, кого читають, цитують, ким захоплюються. Гостями Форуму видавців та Літературного фестивалю стали сотні учасників із України та 58 країн світу. Серед них такі імена, як Зиґмунт Бауман, Адам Міхнік, Пьотр Вайль, Міленко Єрґовіч, Фредерік Беґбедер, Пауло Коельо, Ерленд Лу, Мартін Поллак, Януш-Леон Вишневський, Юстейн Гордер, Емма Андієвська, Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Лев Рубінштейн та інші. Щороку у вересні Львів стає літературною столицею України. А 2015 року завдяки насамперед форуму Львів отримав статус «Міста літератури ЮНЕСКО».

Уже понад 20 років незмінна президентка Форуму видавців — Олександра Коваль. Вона ж і його засновниця. Та перш ніж започаткувати найбільшу книжкову подію України, Олександрі Коваль довелося займатися наукою при Львівському лісотехнічному інституті, долучитися до виробництва аеростатів у кооперативі «Аерос», очолити львівську обласну «Просвіту» та, звісно ж, податися у видавці. З 1990 по 1992 рік вона працювала заступницею головного редактора новоствореного львівського видавництва «Фенікс». Першою книжкою «Фенікса» була «Історія України для дітей» Антіна Лотоцького. Видання відразу стало бестселером, до показників продажу якого теперішній українській літературі далеко. Книжка витримала кілька перевидань накладами від 100 тисяч примірників, і кожне розходилося за лічені тижні.

Та від колосальних накладів до мізерних продажів книжок українські видавці перейшли досить швидко. Країна тонула в гіперінфляції. За короткий час багато наших співвітчизників утратили майже все. Люди зубожіли. Не мали за що вдягатися, їсти, платити комуналку, про літературу навіть не йшлося. З іншого боку, ціни на ресурси зростали настільки швидко, що 1994 року книжки виявилися в рази дешевшими, аніж папір, на якому їх друкували.

1994 року книжки виявилися в рази дешевшими, аніж папір, на якому їх друкували.

Із усіх гравців книжкової сфери в тій ситуації найбільше постраждали саме видавці. Поліграфічні підприємства піднімали ціну на свої послуги відповідно до курсу долара. Книготорговці часом забирали виторги і зникали, закривалися або ж розраховувалися з таким відтермінуванням, що ці гроші вже нічого не важили. А видавництва мусили платити поліграфістам за ціною, яка стрімко зростала, і марно чекати грошей від книгарень. Більшість із них просто закрилася.

Так описує тодішню ситуацію засновниця Олександра Коваль. Пояснює, що важливо було консолідуватися, шукати вихід разом із усіма колегами по цеху. «А оскільки це були темні часи без фейсбуку й інтернету, — згадує вона, — то знайти одне одного, хто вцілів на книжковому ринку, було не так просто. Єдина можливість — просто якось зібрати всіх разом».

Організувалися за допомогою паперових листів, телефонів. Таким чином, 1994 року до Львова з’їхалося 47 видавництв і книготорговельних організацій. Первинно це мала бути лише розмова про те, як вийти з кризи та розвивати ринок. Та видавці побачили можливість заодно й привезти до Львова книжки, щоб там їх продавати, тож перший форум став одночасно й ярмарком.

Проводили його в Національному музеї Андрея Шептицького, що біля оперного театру. «Чудове старовинне приміщення, — розповідає Олександра Коваль. — Мармурові підлоги. Халтурно зроблені стенди, полиці, що весь час падали, билися об підлогу, аж директор хапався за серце. А видавці були радісні, переповнені сподіваннями. Ми тоді знали, що все вдасться».

Запросили й закордонних партнерів із Польської книжкової палати (так називається польська асоціація видавців). Гості розповідали, як боролися за нульову ставку ПДВ у видавничій сфері. Пояснювали, які мають бути структурні зміни, щоби цей ринок почав розвиватися. Поляки на той час ще не далеко втекли від українських колег. З часу розпаду СССР і соцтабору відповідно минуло всього кілька років. Польський книжковий ринок не був ще міцний, але зміни вже відчувалися. Зокрема й завдяки згаданій нульовій ставці ПДВ, що дала вагомий поштовх. «Ми були переконані, що за два-три роки нас чекає те саме, що й Польщу, — каже Олександра Коваль. — Але не так сталося, як гадалося. Не лише книжкова сфера — вся країна пішла в інший бік. Корупція, імітація реформ...»

Львів’яни приходили на форум, але не так масово, як тепер. За три дні ярмарок відвідало близько півтори-дві тисячі людей. Квитків тоді ще ніхто не продавав, тому точну цифру з’ясувати неможливо. Зрештою, як працювати з рекламою, організатори і видавці теж тоді ще не знали. Поширювали інформацію через особисті контакти, надрукували кілька сотень афіш. Попросили міську раду їх розповсюдити, але потім виявилося, що їх просто викинули.

Перший Форум видавців відбувся завдяки ґранту фонду «Відродження» — $25 тис., щоправда, в українських карбованцях. Необхідною умовою отримання ґранту була закупівля трьох комп’ютерів «Apple». Один такий коштував $6 тис., тож це й відтягнуло на себе більшу частину бюджету. Решту витратили на обладнання, стенди, друк інформаційних матеріалів, проживання учасників.

* * *

З нагоди п’ятої річниці