Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий"

Хлопець не встиг перевести дух, як побачив, що дрібно затрусився кущ, за яким він стояв. Лисий кинувся бігти за наступний острівець кущів. І за хвилю той теж почав труситися й навіть якось просів у пісок. Хробак, відчуваючи здобич, прокладав собі шлях просто крізь коріння.

Хлопець вирішив тікати не по прямій. Різко повернув вліво, відбіг на десяток кроків і завмер. Тут же земля під ногами почала тремтіти знову. Відчувши потрібну мить, Лисий різко відскочив. Але цього разу голова з землі не з'явилася. Лисий знову й знову відскакував, і якесь внутрішнє чуття підказувало йому, що чудовисько кожного разу здогадується, куди він відскакує.

Воно чує кроки й стрибки, зрозумів хлопець. Якби ж хоч одне дерево поблизу! Однак навколо були самі чагарі. Але ж воно не може під землею рухатися так само швидко, як він бігає! Лисий чимдуж кинувся тікати. І вже через якихось п'ятдесят кроків зрозумів, що не втече. Різко звернув праворуч і почув, що на тому місці, де мусив бути його наступний крок, якби не цей поворот, випірнула з землі роззявлена паща. Тієї ж миті ліву ногу його обпік гострий біль — хробак зачепив його правою клішнею. Лисий не встояв на ногах і покотився по піску. Звірюка, не спиняючись, сунула за ним — тепер уже поверхнею землі.

Не підводячись на ноги — на це не було часу, — Лисий колотив шаблею перед собою. І цього разу йому пощастило влучити в проміжок між суглобами панциря. Одна клішня відлетіла, а з отвору витекла густа зелена погань. Мабуть, від болю хробак вигнувся всім тілом, високо задравши голову, а потім різко впав прямо на нього. Однак цієї миті — поки чудовисько піднімалося, Лисому вистачило, щоб відкотитися. Долаючи біль у литці, він кинув своє тіло не від хробака, а швидше назустріч йому і трохи ліворуч. І коли вся ця велетенська туша падала на землю, хлопець сторчма поставив шаблю під її черево, вкрите поперечними хітиновими лусками. Він цілком випадково влучив між ними — шабля на всю довжину ввійшла в тіло. І тієї ж миті на голову хробакові просто з неба впала важка дерев'яна ступа.

Пролунало розложисте «крак!!!», і хітиновий череп луснув, а ступа підскочила, Леля не втрималася за її край і сторчголов вилетіла на пісок, не випустивши однак мітли з рук, а ступа, втративши керманича, впала поруч, покотилася й зупинилася, впершись у чагарі.

Посланець

Лисий одразу скочив на ноги й зігнувся, схопившись за литку — вона була геть закривавлена. Він ступив півкрока в напрямку до Лелі й побачив щось таке, чого не бачив іще ніколи в житті.

Його довжелезна від призахідного сонця тінь плавно рухалася по колу. Щойно вона була просто перед ним, а тепер пішла праворуч, зайшла за спину й зупинилася біля голови хробака, що звивався на піску й колотився, ніби в пропасниці. Лисого щось тягло вслід своїй тіні, неначе він був прив'язаний до неї. Йому багато що стало ясно. Але зараз вдаватися в ці міркування не було часу. Хлопець зробив зусилля над собою, відвів погляд від тіні й рушив, шкандибаючи, до Лелі.

Однак, з'ясувалося, нічого страшного не трапилося. Леля сама підвелася на ноги, і тепер вона зачудовано дивилася, як її тінь поповзла до хробакової голови. Немов миша перед гадюкою, Леля завмерла й повільно рушила до хробака.

Лисий підскочив до неї й схопив за руку.

— Ти куди?

Вона ніби прокинулася.

— Шо за напасць? Він мене прицягує!

— Я знаю, — сказав Лисий. — Мене також. Треба не дивитися на свою тінь.

— Ступа! — раптом згадала Леля й побігла до неї.

Лисий сів на пісок. Нога страшенно боліла і з неї цибеніла кров. Іще чверть години — і сил не залишиться зовсім, подумав він.

Хлопець витяг пасок зі своїх штанів і спробував ним перев'язати ногу. Але руки вже не дуже слухалися. На щастя, підбігла Леля. Вона туго перев'язала ногу над коліном, і за кілька хвилин кров перестала бігти. Але біль не пройшов.

— Сиди тут і не рухайся, — кинула вона, повернулася до ступи і спробувала її поставити на землю. Але це не вдалося.

Довелося Лисому підводитися й допомагати їй. Сил у нього було вже небагато. Підняти ступу вони не могли. Тоді хлопець заліз на неї, став на нижній край, руками схопився за верхній і скільки міг подався назад. Леля взялася за той край, яким ступа лежала на землі, напружилася, і ступа важко гупнула дном об пісок. При цьому Лисий теж гепнувся на спину. І так і лишився лежати — було боляче, та й сил підвестися уже не стало.

Леля схопила мітлу, скочила в ступу й зникла в небі.

Лисий лежав на піску і мляво думав про підступність хробака. Як же це йому вдавалося рухати тінь? І як їм вдалося вранці уникнути його пащі? Може, він не здатний дуже віддалятися від своєї піщаної галявини? Лисий цієї галявини, яку Леля помітила з неба, не бачив, але був переконаний, що вона і є хробаковою домівкою.

Кров більше не текла, але сил з нею витекло чимало. Та ще й голод давався взнаки. Лисий лежав і не ворушився, заощаджуючи рештки сил. Навіть коли земля під ним затремтіла знову, він не зміг себе змусити підвестися і якось рятуватися. От і все, тільки й подумав. Звичайно, хробак не міг жити сам один. Це тільки баба Яга одна живе — та й у тієї є приятель лішак. А у хробака, ясна річ, має бути хробачиха.

Земля затрусилася дужче, потім розверзлася й над тілом хробака, що досі билося в конвульсіях, з'явилася ще одна хробача голова. Подібно до того, як перший хробак став дибки, позбувшись клішні, другий також високо підніс голову вгору, а потім стрімко впав на свого родича і вгризся в його бік. Розлігся моторошний тріск хітинового панциря, розтрощеного могутніми щелепами. Відхопивши чималий шматок тіла, другий хробак поклав голову на першого й почав методично перетирати щелепами відкушений шмат.

Лисий був просто паралізований цією картиною. Він ніяк не міг позбутися відчуття, що його тіло ця потвора жуватиме так само.

Перший хробак нарешті затих. Знову і знову його родич вгризався в пошматоване тіло й відхоплював нові й нові його частини. Потім він завмер і довго лежав на брудних безформних залишках. Сморід стояв невимовний.

Якщо він заснув, подумав Лисий, то це просто