Читати книгу - "Друге життя Брі Таннер"

не дійшов. І Райлі полишив нас і не прийшов на допомогу, як обіцяв. А потім усе сплуталось, і всіх розірвали на шматки, – я здригнулася на згадку про безголове тіло, об яке перечепилася. – Я злякалась. І хотіла утекти. А цей, – я кивнула на Карлайла, – цей сказав, що мені не завдадуть шкоди, якщо я припиню битися.

Цим я в жодному разі не могла зрадити Карлайла. Він і сам уже все розповів Джейн.

– Ах, юне створіння, їм не дано пропонувати тобі такі подарунки, – мовила Джейн. Було враження, наче вона страшенно собою задоволена. – Порушення законів призводить до покарання.

Досі вдаючи з себе Кевіна, я витріщилася на неї, наче нічогісінько не втямила.

Джейн поглянула на Карлайла:

– Ви впевнені, що тут усі? І ті, що відділились?

Карлайл кивнув на підтвердження.

– Ми також розділились.

Ага! Отже, загін Крісті прикінчили ревуни. Сподіваюся, хто б вони не були, вони виявилися по-справжньому застрашливими. Та к Крісті й треба!

– Не можу заперечувати, що я вражена, – начебто щиро сказала Джейн – а може, таки справді щиро. Джейн-бо сподівалася, що армія Вікторії накоїть тут лиха, але вийшло все навпаки.

– І ми, – тихо підтакнули три темні плащі, які стояли позаду Джейн.

– Я ніколи не бачила, щоб клан такого невеличкого розміру залишився цілим та неушкодженим після такого нападу, – вела далі Джейн. – Ви знаєте, що за цим стоїть? Усе має дуже дивний вигляд, якщо взяти до уваги той спосіб життя, який ви тут ведете. І чому людина виступила ключовою фігурою? – очі її на мить звернулися до дівчини.

– Вікторія мала на Беллу зуб, – пояснив рудочубий.

Ось звідки наша дивна стратегія! Райлі просто хотів смерті дівчини, і йому було байдуже, скільки вампірів помруть за це.

Джейн щасливо засміялася.

– Здається, Белла, – вона всміхнулася до дівчини точно такою посмішкою, як нещодавно до мене, – викликає на диво сильну реакцію у всіх із нашого племені.

Але з дівчиною нічого не сталося. Може, Джейн і не хотіла її скривдити. А може, її жахливий дар спрацьовує тільки на вурдалаках.

– Чи не могла б ти це припинити? – зронив рудочубий стримано, але в голосі його дзвеніла лють.

Джейн знову розсміялася.

– Просто перевіряю. Адже від цього немає жодної шкоди, чи не так?

Я спробувала вдягнути на себе маску тупого Кевіна і не зрадити своєї цікавості. Отже, Джейн не може завдати живій дівчині такого болю, як мені, але для неї це незвично. І хоча вона начебто над цим посміюється, можна з певністю сказати, що насправді її це неймовірно дратує. Може, саме тому жовтоокі й терплять біля себе людину? Але якщо вона для них має таку цінність, чому ж вони не перетворять її на вампіра?

– Що ж, здається, нам нема чого тут робити, – мовила Джейн мертвим монотонним голосом. – Дивно. Ми не звикли бути непотрібними. Дуже шкода, що ми проґавили битву. Судячи з усього, було б цікавенько на це подивитись.

– Так, авжеж, – різко відповів рудий. – Ви ж були зовсім поряд. Шкода, що ви запізнились на якихось півгодини. Можливо, тоді б ви і встигли виконати свої обов’язки.

Я придушила посмішку. Виходить, читач думок – саме рудочубий, і він почув усе, що я мала йому сказати. Джейн нічого просто так не минеться.

Порожнім поглядом Джейн витріщилась на читача думок.

– Згодна, дуже прикро, що все так обернулось, правда ж?

Рудий кивнув; цікаво, що він прочитав у голові Джейн?

А Джейн тим часом обернула до мене своє порожнє обличчя. В її очах не було ніяких емоцій, але я відчула: мій час добігає кінця. Все, що хотіла, вона від мене вже отримала. Вона гадки не мала, що я розповіла читачеві думок значно більше. І не вибовкала секретів його клану. Я-бо йому заборгувала – саме він замість мене скарав Вікторію і Райлі.

Краєм ока я зиркнула на нього й подумала: «Дякую».

– Феліксе, ходи-но, – ліниво покликала Джейн.

– Почекай, – гукнув рудий.

Він обернувся до Карлайла і швидко заговорив:

– Ми можемо пояснити цій дівчинці правила. Вона, здається, здатна навчитися. Вона просто не знала, що коїла.

– Він правий, – завзято погодився Карлайл, позираючи на Джейн. – Ми повністю готові взяти на себе відповідальність за Брі.

Джейн мала такий вираз на обличчі, наче не була певна: він часом не шуткує? А якщо шуткує, то такого жартуна вона в житті не бачила.

Я ж була зворушена до глибини душі. Адже ці вурдалаки – чужаки, незнайомці, а вони згодні піддавати себе небезпеці через мене. Я заздалегідь знала, що нічого не вийде, але ж сам факт!..

– Ми не робимо винятків, – зачудовано промовила до них Джейн. – І не надаємо других шансів. Це погано впливає на нашу репутацію.

Я почувалася, наче вона говорить про когось іншого. Мені було байдуже, що зараз вона обговорює саме мою смерть. Знаю, жовтооким її не зупинити. Вона – представник вурдалацької поліції. І хоча робота вурдалацьких копів брудна – брудна у прямому й непрямому значенні цього слова, – принаймні жовтоокі про це дізнаються.

– Що нагадує мені… – докинула Джейн, зупиняючи погляд на людській дівчині й усміхаючись іще ширше. – Гаю буде дуже цікаво дізнатися про те, що ти і досі людина, Белло. Можливо, він навіть вас навідає.

«Досі людина». Значить, з неї все-таки збираються зробити вампіра. Цікаво, чого ж зволікають?

– Дата вже визначена, – чистим голосом сказала маленька чорнява вампірка. – Можливо, ми самі зберемося навідати вас за кілька місяців.

Усмішка Джейн зникла, мов її стерли. Не дивлячись на темнокосу вурдалачку, вона здвигнула плечима, і в мене закралася підозра: хай як вона ненавиділа живу дівчину, маленьку вампірку вона ненавиділа вдесятеро дужче.

Коли вона обернулася до Карлайла, обличчя її знову було порожнє.

– Було приємно зустрітися з вами, Карлайле… Я гадала, Аро перебільшує. Отже, до зустрічі…

Ось і все. Але я чомусь не боялася. Шкода тільки, що я нічого не розповім Фредові. Його, мов сліпого, вкинули в світ, повний небезпечної політики, брудної поліції, таємних кланів. Але Фред кмітливий і обережний, а ще обдарований. Що йому можуть заподіяти, якщо навіть не здатні побачити? Може, одного дня він зустрінеться з жовтоокими. «Будь ласка, не кривдьте його», – подумки попросила я читача думок.

– Феліксе, подбай тут про все, – байдужо промовила Джейн, киваючи на мене. – А я хочу додому.

– Не дивись, – прошепотів рудочубий читач думок.

Я заплющила очі.

Подяки

Як завжди, я дуже вдячна усім, завдяки кому ця книжка отримала життя: моїм хлопцям Гейбу, Сету й Елаю, моєму чоловікові Панчо, моїм батька Стівену та Кенді,