Читати книгу - "Володар жахів. Характерницька сила"

жаль, знайти так і не вдалося. Так, так, Ярослав встигав ще й рукопашним боєм займатися. А все чому? Бо на Іктурі потрібен зовсім інший рівень фізичної підготовки, і Ярик твердо намірився й у цьому наздогнати своїх однолітків. А то всі шепчуться: «О, Ярослав брав участь у бою з Володарем Жахів. О, він залишив Баштовому невигойний шрам». І тут прийде він такий навчатись і — бац — пасе задніх на фізкультурі. Просто розкішно. Ні, уже треба якось відповідати очікуванням.

І в школі, мається на увазі звичайній, кінець навчального року, контрольні за контрольними, самостійні за самостійними. Травень цього року видався напруженим, як ніколи. Душу гріє тільки те, що незабаром розпочнуться літні канікули.

На землю плавно лягали сутінки. Тіні всіх відтінків кавового з’являлись і множились, захоплюючи все більше й більше простору. Ярослав ішов, дихаючи на повні груди — у повітрі запаморочливо пахнуло цвітом яблунь і вишень. Між іншим, десь він ще точно зустрічав заклинання левітації. Літати — це непогано. Ну, добре, добре, глянемо правді у вічі — не просто непогано, а реально шикарна фішка!

* * *

Інформація з Вікіпедії

Характерник (також химорОдник, галдОвник («галдувати» — чаклувати стар. укр. мовою) або заморОчник (умів напускати «морок» — туман, сон) — назва віщуна, чаклуна на Запорізькій Січі, який умів лікувати поранених, ворожити, про що існує низка історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів. Польський історик Бартош Папроцький (1540–1614) лишив спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками й кидали назад у ворогів, вражаючи їх на смерть. Характерники були сильними чаклунами, серед здібностей яких: уміння зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, годинами перебувати під водою, ставати невидимим, гіпнозувати, з’являтися в кількох місцях водночас та викликати жах у ворогів, що спричиняло панічну втечу їх з поля бою. Також такі козаки могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів у інших краях, впливали на свідомість людей, неживу природу, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води.

Уміли характерники й керувати погодою — розганяти хмари або, навпаки, накликати дощ. Сильний дощ міг зволожити порох, що робило вогнепальну зброю непридатною до бою. Також дощ міг перетворити поле бою на болото, в якому грузла важко озброєна кіннота суперника.

Найвідомішим козаком-характерником називають Мамая. Також, за переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани та відомі полковники були характерниками. Серед них: Остап Дашкевич, Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найбільший характерник з них — Іван Сірко.

* * *

Інформація з Вікіпедії

Тризна (у давніх слов’ян) — значить, «знати три світи» — Яв, Прав і Нав. На тризні поминають померлих, розуміючи, що світ триєдиний і людська душа просто перейшла від одного рівня буття до другого. Смерть зупиняє тільки явне (видиме, тілесне) існування, а душа людини безсмертна й прямує або до Прав, або до Нав, залежно від того, скільки добра зробила й чи праведним життям жила людина. У Праві вона переходить на вищий рівень буття, а у Наві готується до повторного народження в Яві. На тризні просять богів дати душі можливість виправити всі заподіяні кривди (якщо такі були) й отримати гідне нове життя. Під час щирої молитви за померлих у душах тих, які моляться, завжди з’являється глибоке відчуття єдності з предками, тому що душі живих і померлих завжди підтримують духовний зв’язок з родичами (кревниками).

Ніна Ягоджинська