Читати книгу - "Книжкова обитель, Домінік Фортьє"

— Опісля він спатиме ще ліпше, — відказав Ґонтьє, намагаючись обійти Клемента. Садівник залишався непорушним, як камінь. — Ах так? Ви дасте мені це зробити! — зрештою вигукнув Ґонтьє, виходячи з себе, а кіт відповів йому шипінням.

— Боюсь, що ні, — спокійно зауважив Клемент.

Я усміхався. Брат Ґонтьє тупав ногами, бризкав на всі боки слиною, обіцяв повідомити Роберта про таку неповагу і зрештою пішов з порожньою мискою і чистим ножем у руках. Казимир і далі спав, дихаючи неглибоко і рвучко. Він скинув баранячу шкіру, якою ми його накрили. Я натягнув її йому по груди, які підіймалися і опускалися у ритмі його рвучкого дихання.

Брат Клемент пішов опісля того, як стиснув мої обидві руки, наче довіряв мені нашого маленького хворого. Кіт знову скрутився клубочком біля ніг хлопчика. Я сів біля нього на холодний камінь і підняв із землі жмуток соломи, що випав з його матраца, покрутив його між пальцями, перш ніж почав заплітати. Увесь цей час я не зводив очей із його охлялого обличчя. Було видно, як снують з боку в бік його зіниці під майже прозорими повіками. Хлопчик спав, як маленький песик, здригався й сіпався.

Я крутив і м’яв солому поміж долонь, зав’язував її, вплітав непокірні соломинки, стягував до купи стебла, поки не з’явилася золотава птаха з колючими крилами, яку я поклав біля голови хлопчика, між його шиєю і щічкою. Її присутність наче заспокоювала його, дихання сповільнилося, він почав дихати глибше.

Казимир і далі марив, але він літав уві сні.

* * *

Одного ранку він розплющив очі і побачив те, що його оточувало. Назавтра він сам поїв. А післязавтра вже хотів підвестися.

Цього ранку вперше після смерті Анни я взяв до рук вуглину. У моїх пальцях шматочок, який колись був молодою вербою, був легким, мов пір’їна. На ньому всередині можна було розрізнити перші річні кільця дерева, вони були темнішими. Навіть чорне має різний відтінок чорності.

Дозволивши руці вести, я наки́дав ескіз дахів, укритих шифером, які виднілися з вікна келії, в якій лежав малий. Я робив їх темнішими чи світлішими, натискаючи на віс­тря сильніше або слабше. Я не думав про те, що робив, та пальці знали свою роботу. Хлопчина стежив за моїми рухами, заінтригований. Він переводив очі з верхівок дахів на папір, наче хотів перевірити, що не помилявся. А коли побачив, як нижче з’являються контури будинку лицаря Ґюслена, зайшовся сміхом.

Це був лише грубий ескіз, якому не вистачало ні часу, ні кольору, та хлопчик дивився на нього як зачарований. А потім я намалював трішки подовжену шиферину з округлими краями, прилаштував крила, хвіст віялом, гострий дзьоб. До іншої додав плавники і губатого рота. Щоб зробити портрет риби, я почав малювати дах, а тоді птаха.

Тепер шиферини з даху будиночків розліталися, як феєрверки, до неба або ж пірнали у води затоки. Очі хлопчини палали відблисками цих створінь, винайдених тільки для нього. Анна мала рацію, коли продовжувала вперто вишивати усіх тих своїх медуз і єдинорогів. За одну мить я зрозумів її, а ще зрозумів причину так робити: показати те, чого не існує. Ми віддаємо тільки те, чого нам самим бракує.

Ми довго залишалися схиленими над малюнком. Хлопчина дивився на камінь, який перетворився на птаха, я споглядав, як він дивиться. З нас двох мені випала цікавіша участь.

Цієї п’ятниці, 20 березня 2015 року, у надвечір’ї, Гора святого Михаїла знову стала островом. На фотографіях видно, як вода вкриває прорвану дамбу. Там зібралися невеличкі фігурки, які чекали невідомо на що. Сталося так через великі припливи, особливо сильні цієї весни. Води відступали протягом дня, а потім, цього вечора, колишня Гора-Могила знову стала належати морю.

Я не бачила її п’ять останніх років. Востаннє, коли ми були в Нормандії, я оминула її. Мої відмовки були ані ліпшими, ані гіршими від тих, що я мала попереднього разу: ми з донею хворіли; я була змучена; ми мали терміново повертатися до Парижа. Відтоді в мене склалося таке враження, що я шукала її навпомацки в книжках, на папері, у своїх спогадах, деякі з них такі далекі і такі нечіткі, що навіть і не знаю, чи вони належать мені.

Цього ранку я знову знайшла її. Вона стоїть посеред води, віддана на поталу морю.

[1] Новенна, або дев’ятина — традиційна католицька молитовна прак­­тика, що полягає у читанні певних молитов упродовж дев’яти днів.

[2] Дерев’яна пантофля.

[3] Книга Буття, 1:6–8 (пер. І. Огієнка).

[4] В ім’я Господнє ми рушили, Щоб постати перед святим Михаїлом (нім.).

[5] Матеріал для письма або книгодрукування зі шкіри ссавців.

[6] Будь ласка, не переслідуйте овець (англ.).

[7] Книга Вихід, 20:4 (пер. І. Огієнка).