Читати книгу - "Таємниця Крилатого Змія, Рене Дюшато"

Припавши щокою до статуї, В’юн схвильовано прислухався до кроків П’єро. Він тремтів на саму думку, що його товариш, не знаючи про бандитів, почне зараз відчиняти потаємну ляду.

А П’єро хотів будь-що врятувати своїх друзів. Ступивши на останній східець, він ненароком зачепив ланцюг. Хлопець пополотнів з переляку і завмер. Невже цей тихий брязкіт викаже його схованку? Однак усе минулося щасливо.

В кімнаті лунав спокійний голос Преміора. П’єро гарячково припав вухом до плити, стараючись почути кожне слово.

— Дякую за щиру гостину, ласкаві господарі, — глузував Преміор. — Потрух у білому вині чудовий. Впізнаю справжніх друзів. Між іншим, я завжди думав, що ми можемо порозумітись. Я зараз вам дещо прочитаю. — Преміор витяг з кишені аркушики і пояснив: — Це стаття нашого друга Розенвайна. Ви, напевне, чули це ім’я? Один з найталановитіших журналістів “Вечірнього Парижа” і великий шанувальник таких капітанів індустрії, як пан Вандергольд.

Преміор посміхнувся і почав читати:

— “Катастрофа в замку Крилатого Змія (телефоном від нашого спеціального кореспондента).

Я виїхав запізно цієї ночі з казино Віші і випадково дорогою зустрів одного з моїх друзів, що повертався в Париж. Він розповів мені про дивний випадок. В околицях Отена вночі розлігся нечуваної сили вибух, і яскравий спалах осяяв усе навкруги. Мій знайомий поспішив до Віші і в маленькому селі Морсанж дізнався від мешканців, що замок Крилатого Змія зруйновано.

Ця новина мене приголомшила. Той замок, як уже знають наші читачі, є резиденцією відомого вченого Клемана Лотера, якого великодушний п. Вандергольд врятував од злиднів. Від друга я дізнався, що кілька днів тому видатний винахідник вийшов з лікарні нафтового короля і повернувся до свого маєтку провадити далі досліди. Чи стала ця велика людина жертвою вибуху?..”

— Брехня! — перейняв Преміорові Бурлака. — Ви добре знаєте, що дядька П’єро тут немає.

— Звичайно, я це знаю краще за вас, серденько, — погодився Преміор, — але уявіть собі на хвилину, що вельмишановний вчений загинув — принаймні теоретично — під час вибуху. Але я дозволю собі читати далі: “Розслідуванням виявлено, що винахідник тримав у підвалі велику кількість динаміту. Цілком можливо, що ті запаси зроблено з політичною метою, бо Клеман Лотер ніколи не приховував своїх симпатій до опозиції. Що б то не було, нещасний вчений повівся необережно. Всі мешканці замка стали жертвою жахливої катастрофи. Крім Клемана Лотера, загинули його небіж, тринадцятирічний П’єро Ланкрі і двоє безробітних юнаків на ім’я В’юн та Бурлака, що їх прихистив учений”. Ну, оце і все, — закінчив Преміор, згортаючи сторінки. — Преса зараз, як бачите, надзвичайно оперативна. Журналісти можуть писати статті за добу до описуваних подій. Ах! Що то за чудеса людського поступу!

Рудий Преміор затрусився од сміху. В’юн та Бурлака похмуро мовчали.

— Сподіваюсь, ви мене добре зрозуміли? — вів далі Преміор. — Чи треба пояснювати, що цей на цвіту прибитий Клеман Лотер чогось зібрав у своєму підвалі стільки динаміту, що можна висадити ціле місто? Зараз мої люди підпалять шнур, що горітиме з годину. Ми підемо звідси, а ви залишитеся в замку, щоб розлетітися разом із ним на друзки. Ну що, гадаю, це примусить вас заговорити?

В’юн та Бурлака вперто мовчали.

— Гаразд. Уявіть собі, я зовсім не хочу, щоб ви померли такою смертю! Обидва ви молоді, дужі, хоробрі. Звичайно, я ваш ворог, але це не заважає відчувати до вас обох велику повагу. Ви, Бурлаче, в моїх очах втілюєте найкращі риси французького народу. Я певен, що ви не залишитесь байдужий до моїх слів. Ви, В’юне, справжній паризький гамен, і якщо кволіші за приятеля, то маєте гострий розум. Я не приховую, що ми, лицарі нафти, частенько шилися в дурні завдяки вашим хитрощам і винахідливості. Ні, я не хочу перебирати міру! Я граю чесну гру, я сам спортсмен і вмію цінувати й поважати супротивника.

Обличчя двох друзів лишалися байдужі.

— До того ж, на нас часто зводять наклепи і зображають як горлорізів і паливод. Правду кажучи, ми лицарі нових ідей. Усі ми слуги у пана Вандергольда, одного з найкращих людей нашого часу. Тільки завдяки йому відкриваються музеї, реставруються чудові замки, затверджуються наукові премії. Звичайно, іноді його заходи бувають зухвалі, але ми горді з них. Вони дозволяють нам відчути смак до життя і пригод, стати героями на кшталт стародавніх корсарів, піонерами, що створюють велич нації! Хіба ці ідеали не захоплюють вас? Скажу щиросердо: вас призвів до облуди отой чутливий хлопчак. Клеман Лотер добровільно пристав до Вандергольда, що вчасно підтримав зубожілого і напівбожевільного винахідника. Все інше— чистісінька вигадка бідолашного П’єро Ланкрі, дитини, безумовно, розумної, але неврівноваженої. Ну, та нехай земля йому буде пером!.. Зараз ви — я знаю — без роботи. Киньте оте жебрацьке мандрівне життя, на якого біса воно вам? Ідіть із нами у великий світ пригод! Він принесе вам утіху і гроші…

Преміор змовк. Запала тиша. Найманці Вандергольда стояли кружка, наставивши автомати в груди полоненим. Мовчання порушив Бурлака.

— Можете готувати запальний шнур.

— Ми краще помремо, аніж підемо до вас у банду, — додав В’юн.

Парижанин увесь час уважно прислухався. Саме тієї миті він почув кроки П’єро, який спускався вниз потаємними сходами.

Преміор із серцем гупнув кулаком об стіл.

— Дурбаси! Ви програєте! Ви втрачаєте вільне, багате і принадне життя й обираєте найгіршу смерть, яку тільки можна уявити. Що ж, чиніть як знаєте. Ви сконаєте, як собаки, і ніхто не врятує вас од загибелі. Замок відлюдний, на десять кілометрів навкруги самі лісові хащі. О другій ночі вам буде каюк. Але одночасно ви підписали смертний вирок Клеманові Лотеру. Він мусить також загинути під час вибуху, зрозуміло? Ми вже подбаємо, щоб він не вийшов живий, будьте певні… Зв’яжіть цю наволоч!

— Слухаємось, шеф!

Мачухін, Серж і ще три бандити схопили полонених