Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

-Так-так, поцілуй мене у сраку, засранцю. – плюнув у лице вітчиму Рокко. – Мамо, вибач мені, я сьогодні до дому не повернусь. – заплакав малий Рокі

-Рокко, Рокко… - кричала у слід Пенелопа

-Залиш його, рідна. А що тут лікар робить?

-Дарію… - Пенелопа розповіла йому усе.

-Моя Пенелопо… Чому ж життя таке жорстоке?

(14 – річний Батист)

За сім років перебування у Сальвені, Хлоя влаштувалася працювати у магазин «Пелюстка», де колись купила ще маленькому Батисту чорний одяг, саме мама започаткувала стиль юного «Скіфа». За сім років хлопець виріс із мовчазного хлопчика, у вже дорослого 14-річного мужика. Його лице вже виглядало немолодим, як у 30-річного дядька. Все через те, що його психічний стан погіршився після того, як його забрали на роботу «підчищати» за поліцейськими. Робота Батиста полягала у тому, що він просто убивав злочинців за тяжкі злочини такі як: убивство, ґвалтування, садизм, коли цього не могли зробити поліцейські. Хлої юний «Скіф» завжди казав, що він працював у поліції, як секретар, бо їм конче потрібно було знайти такого працівника. Батист обіцяв колись мамі, що нікого більше не уб’є, але обіцянки він стримати не зміг. На його рахунку у 14 років було більше 50 убивств. Після першого свого пострілу у голову жінки, яка убила своє немовля, «Скіф» змінився. Він ще більше замкнувся у собі, ще менше став говорити і перестав посміхатись. Батист виріс із маленького хлопця до 180 см гіганта, у 14 років він був неначе гора. І що саме його відрізняло від інших це гострота його розуму. Він настільки чітко планував усі свої убивства, що бездоганність його роботи складала максимум. Він вже у 14 років знав 3 мови, хоча так рідко розмовляв, що всі думали, що він аутист.

-Хлою, а що це за красень біля тебе сидить? – окликнула жіночка. – Невже твій чоловік?

-Дурепо, ти що не впізнала? Це син мій – Батист.

-Ой, «ха-ха», він так змужнів, що я подумала, що невже знайшовся той, хто ще досі не помер від твого характеру.

-Прикуси язика, жінко. – різко грубим голосом заговорив Батист.

-Синку, все гаразд. А ти, Жозефіно, менше свій рот у мене відкривала, а то стомиться до вечору. Тобі стільки ж прийдеться чоловіків ублажати.

-Та як ти смієш, лярво…

-Та стули вже свій бездонний кратер і йди звідси. У мене терпіння на тебе вистачить, а ось у мого сина – ні. Будь добра, забирайся звідси геть, і від сьогодні ти платитимеш мені на долар більше чим зазвичай. Це все через твій смердючий язик.

Батист лише покірно сидів на кріслі, слухаючи перепалку мами та місцевої «знаменитості». Він знав, що якщо остання перетне межу, то він одним ударом свого кулака зможете вибити їй усі її 32 зуби, як зробив це раніше п’яньчузі, що домагався до Хлої. У середині душі, юний «Скіф» відчував, що він є горою та опорою для своєї мами, та все ж таки він усвідомлював, що ненароком із простої дитини, яка хотіла гратись, веселитись та почувати себе живою, перетворився на монстра, який лише приносить смерть.

-Синку, ти чув що Дельварент захопив Йоштент на сусідньому континенті? І чому наша влада взагалі посилає наших людей на допомогу якимсь небіжчикам. Наші діти, чоловіки , помирають за захист іншої такої байдужої нам країни…

-Так, мамо, я чув. Уже 2 роки триває війна, а Дельварент поглинув частину сусіднього континенту.  Тепер і Йоштент, який був передостанньою лінією оборони. Залишилася лише столиця Тамінстет.

-Це жахливо, синочку, я щодня молю, аби тебе не забрали на війну… Тепер туди беруть навіть з 14 років, ну зовсім дітлахів. – заплакала Хлоя. Заради чого? І так зрозуміло, що Тамінстет не встоє перед Дельварентом…

Батист лише промовчав, у його очах було розуміння того, що ще момент і він опиниться на візку, куди його повезуть аби відправити на війну. Він не плакав, не боявся, лише прийняв свою долю. «Скіф» лише чекав.

-Ось, ось він. – зайшла разом із військовими Жозефіна.

-Що?! ЩО Ж ТИ НАКОЇЛА, СУКО. – кричала Хлоя.

Батист лише подивився у слід військовим.

-Ні-ні! Я не пущу свого сина нікуди! Ви чуєте? Тільки наближитесь і я обіцяю, що вся ваша сім’я помре у муках.

-Жіночко, іменем короля та згідно із законом 14 – річний Батист повинен відправитись захищати кордони Союзника у Тамінстет. Не варто пручатись, адже ви відправитесь за ґрати.

-Синку, ти ж працюєш у поліції, скажи їм…

Батист лише дивився ,із сповненими смутку, очима на маму.

-Синку… Благаю скажи. – Хлоя плакала.

Батист розумів, що ніхто за нього не заступиться, його діяльність убивці була під секретом. У його відділку документаційно хлопця не існувало і ніхто б його не зміг зараз захистити.

-Так тобі й треба, тварино, ти думала, що зможеш так просто мене ображати? Твоєму синку не місце тут, він, як справжній чоловік, має захищати нашого політичного союзника…

Хлоя накинулась на Жозефіну, військові навіть не дивились їм у слід. Лише Батист подивився наостанок на маму, яка ударом молотка зламала Жозефіні ребро.

-Зачекайте, АЙ, військові, допоможіть, вона ж мене уб’є!

-Це не наша робота та не наша сварка, викликайте поліцію! – вигукнули вони та повели Батиста на візок, лише з карману «Скіфа» можна було з важкістю, але розгледіти ножик.

3

(15-річний Рокко)

-Рокі, кх-кх, дай мені води. – хриплячим голосом звернулася Пенелопа.

-Тримай, мамцю. Як ти себе почуваєш?

-Як корито, яке ось – ось має згнити.

-Та що ти таке кажеш, матусю, ти в мене житимеш і житимеш. – не зміг стримати сліз Рокко

-Кх-кх, синку, я люблю тебе. – стиснула руку Пенелопа.

-І я тебе люблю, матусю.

Рокко дивився на свою мамцю. Він не бачив того худого скелета, який лежав перед ним. Колись пухкі щічки Пенелопи перетворилися на шмат шкіри, який можна було порвати лише доторкнувшись до нього. Рокі бачив зараз у мамі ту саму красуню із синіми очима. Рокі відчував вогонь у її серці, розумівши, що якщо він потухне, то мама помре…