Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

Віт погостював у мене тиждень, а потім поїхав додому, але дзвонити та писати продовжував регулярно.

Якось усе закрутилося-закрутилося і десь у середині, під кінець березня, я зрозуміла, що шалено скучила, але Віт багато і допізна працював. Я теж багато працювала, їздила на виклики й вдома спала. Про будь-які зустрічі навіть не думала, щоб не засмучуватися.

Того дня я працювала з Артемом, який був найнормальніший з решти двох моїх напарників. Він вів зі мною суто символічні розмови, і то, коли потрібно було вбити час. А все тому, що в нього була кохана дівчина, і він був їй відданий.

Проте ми з ним спрацювалися швидко, могли спілкуватися коротко, навіть деколи розуміли жести одне одного.

Виклик був нам, бо ми сиділи в машині вже хвилин сорок, але в іншому випадку - добре, коли потреби в нашій допомозі немає.

Ми приїхали швидко, бо потрібна адреса була недалеко від нашого місцеперебування, і ми легко піднялися на потрібний поверх, де на нас чекав широкоплечий, високий, принаймні вищий за мене на голову, чоловік із сивим волоссям.

Він провів нас у спальню, де лежала його, мабуть, дружина. Я швидко дістала апарат для вимірювання тиску і в наступні секунди вже одягала його на руку жінки. Артем же швидко оглянув її, вени, особливо, і засипав запитаннями, на які швидко відповідав чоловік.

Тиск виявився нижчим, ніж норма. А в наступні секунди жінка закашляла кров'ю, її було небагато, але вона була.

Оцінивши колір, Артем швидко назвав потрібні ліки, а наступної хвилини, поки я наповнювала шприц ліками, у квартиру хтось увійшов і майже одразу опинився на порозі спальні. Я мигцем глянула туди й побачила Віталіка, який лише насупився, дивлячись на свою маму. А я майже на сто відсотків упевнена, що це його батьки.

Артем відійшов і забрав Віта із собою за ношами, поки я робила жінці укол.

- Як вас звати?

- Женя.

- Боляче?

- Трохи.

Подальші запитання були легкими, я запитувала про все, що спаде на думку, всі дві хвилини, поки чоловіки ходили по ноші.

Жінку переклали на ноші ну дуже швидко, поки я закривала валізу й акуратно клала використаний шприц, вату й ампулу в невеликий пакет і викидала його. Чоловіки нікого не кликали, вони втрьох акуратно понесли її, а я йшла слідом за ними.

На вулиці її поклали на каталку і завезли в машину. Артем допоміг забратися татові Віта, а потім подав руку мені. Я раптом подивилася на Віта і посміхнулася Артему.

- Я залишуся. Попроси, щоб мене замінили. І подзвони мені, коли дізнаєшся, хто буде її лікарем.

Арті кивнув і зачинив задні дверцята машини. Я повернулася до Віта і, обійнявши його, повела у квартиру. Він слухняно йшов, відчиняв двері.

У вітальні він сів на диван, напевно, все ще думаючи про маму. Я налила йому води з чайника в чашку, що стояла поруч, і акуратно й тихо вийшла у вітальню. Сівши перед ним навпочіпки, я погладила його руку і піднесла до губ чашку, з якої він слухняно випив води.

- Візьми себе в руки, милий. З нею все буде добре, - я погладила його щоку, а він узяв мою руку і поцілував.

- Як ти тут опинилася? - запитав хлопець, дивлячись на мене, роздивляючись риси мого обличчя дуже уважно.

- Нам виклик надійшов і ми приїхали. Щоправда, я не знала і навіть не могла припустити, що це можуть виявитися твої батьки, - я трохи посміхнулася.

- Я радий, що ти поруч, - Віт підняв мене, і я сіла на диван поруч із ним, він обійняв мене.

Через кілька годин ми вже сиділи у вітальні, напившись чаю з печивом. Я була переодягнена особисто Вітом у його сорочку, тому що ні мою форму, ні джинси зі светром він не визнав, і тепер на мені була лише сорочка і біленькі шкарпетки, які Віту відразу ж сподобалися.

Він був у домашніх бриджах, і я, нахабно користуючись моментом, гладила його оголені груди, а він вимальовував на моїх ногах нехитрі візерунки пальцями, легко і ніжно торкаючись до шкіри. Але і його, і мене можна було зрозуміти - ми не бачилися місяць, скучили й тепер через поцілунки та тіла насолоджувалися близькістю. І так, це було неймовірно інтимно.

Батько Віта приїхав під ранок, за вікном ще було темно, а ми не спали, тихо шепотілися і цілувалися. Але щойно чоловік увійшов у вітальню, я підскочила на ноги, поправляючи сорочку, ледве не натягуючи її на коліна і косо спостерігаючи за Вітом. Він ніяк не відреагував на появу тата, але, схоже, він був готовий уважно слухати новини.

Чоловік же розглядав мене. Уважно, прискіпливо, але з цікавістю, чи навіть азартом. І мені ставало так ніяково, що невдовзі відчувала, що моє обличчя червоніє, а мені моторошно соромно стояти в напівголому вигляді перед батьком Віта.

- Я так розумію, це і є та сама Олена? Вітаю, - звернувся він до мене, посміхнувшись, а його син здивовано подивився на свого батька. - Я Роман, тато Віталіка. Просто Роман, без по батькові. Ми не на роботі, а ти далеко не моя підлегла.

- Приємно познайомитися, - я вклала в простягнуту долоню свою руку і слабо потиснула її.

- Не бійся, тебе я вже точно не зможу вигнати або хоч якось образити.

Віт притягнув мене до себе, обнявши однією рукою мої стегна.

- Заспокоїв... Як мама?

- Та нічого вони не сказали! - різко й раптово зло і роздратовано відповів Роман. - Поки там щось робили, я сидів зовні й чекав.

- До Вас лікар вийшов? Представився? - запитала я.

- Так, Соломин Олександр Павлович. Сказав, що тепер усе гаразд і я можу з'їздити додому і відпочити. Все, - роздратовано сказав чоловік, усе ще стоячи переді мною.

Я, мовчки, потягнулася до телефону, Віт подав мені його, не випускаючи мене, і я, знайшовши потрібний номер, набрала його:

- Слухаю, - через секунду відповів мені награно бадьорий чоловічий голос. Насправді він був втомленим і сонним.

- Палич, це Леонова тебе турбує. Не відволікаю?

- Та ні, ну що ти, зайчику. Я саме грався з гарним принцом під ім'ям ноутбук і складав нові виписки, - важко зітхнув Сашко.