Читати книгу - "Танок з драконами"

— Гора завжди тримав при собі упертих бійців, — мовив Кеван примирливо, — а нам проти цих сердюків знадобиться кожен зайвий меч. Якщо це справді «Золота Дружина», як наполягають Кайбурнові шепотинники…

— Хай як вони себе називають, — зауважив Рандил Тарлі, — то лише шукачі пригод. Безрідне збіговисько.

— Може, й так, — відповів пан Кеван, — та що довше ми не зважаємо на те збіговисько, то сильнішим воно стає. Ми тут приготували мапу — нарис їхнього вторгнення. Великий маестре?

Мапа була пречудова, змальована рукою справжнього майстра на гарному, найтоншому телячому пергамені — такому великому, що й стіл укривав.

— Ось, — вказав Пицель плямистою рукою. Рукав його ряси задерся, стало видно клапоть блідої шкіри, що теліпався під висхлим передпліччям. — Тут і тут. Усюди вздовж узбережжя і на островах. Тарф, Пороги, навіть Естермонт. А тепер нам доповідають, що Конінгтон рухається на Штормолам.

— Якщо це Джон Конінгтон, — додав Рандил Тарлі.

— Штормолам, отакої! — пробурчав князь Мейс Тирел. — Та він не взяв би Штормоламу, навіть якби був самим Аегоном Завойовником. А якби і взяв, то що? Наразі його утримує Станіс. Ну нехай замок перейде з рук одного самозванця до іншого. Який нам з того клопіт? Я знову заберу його назад, щойно доведуть невинність моєї доньки.

«Як це ти знову забереш його назад, коли ще ніколи не брав?»

— Я розумію, ясний пане, але…

Тирел не дав йому скінчити.

— Звинувачення проти моєї дитини — брудний наклеп. Я питаю знову: чому ми маємо блазнювати під цю брехливу пісню? Примусьте короля Томена оголосити мою дочку невинною, пане, і тим негайно покласти кінець дурощам!

«І плітки переслідуватимуть Маргерію до кінця її життя.»

— Ніхто не сумнівається у невинності вашої доньки, ясний пане, — збрехав пан Кеван, — але його пресвятість наполягає на суді.

Князь Рандил презирливо пирхнув.

— До чого ми докотилися? Королі й перші вельможі держави мусять витанцьовувати під цвірінькання горобців!

— Нас зусібіч обсідають вороги, князю Тарлі, — нагадав йому пан Кеван. — Станіс на півночі, залізняки на заході, сердюки на півдні. Якщо кинути виклик верховному септонові, то кров потече стогнами вже самого Король-Берега. Варто побожному людові вирішити, що ми виступаємо проти богів, і він юрбою рине під прапори одного чи іншого самозванця.

Але Мейс Тирел непохитно стояв на своєму.

— Щойно Пакстер Рожвин вимете залізняків з західного моря, мої сини повернуть нам Щитові острови. Станіса засипле сніг або прикінчить Болтон. Що ж до Конінгтона…

— Якщо це він, — зауважив князь Рандил.

— Що ж до Конінгтона, — повторив Тирел, — які він здобув перемоги, щоб нам його боятися? Він міг скінчити повстання Роберта у Камінному Септі. Але програв. Так само, як завжди програвала «Золота Дружина». Ну нехай хтось і перебіжить їм на допомогу. Позбавитися зайвих йолопів — державі тільки на краще.

Пан Кеван хотів би поділяти його певність, але не міг. Колись він побіжно знав Джона Конінгтона — погордливого юнака, найвідчайдушнішого з натовпу молодих паничів, що крутилися навколо принца Раегара Таргарієна, змагаючись за його ясновельможну прихильність. «Пихатий, але здібний та непосидючий.» Саме тому, а ще за вправність у вояцьких мистецтвах, Навіжений Король Аерис поставив його Правицею. Зволікання старого князя Добромира дозволили повстанню вкорінитися і розкинути розлогі крила; Аерис хотів протиставити Робертовій молодості та завзяттю чиюсь іншу молодість і завзяття.

«Нерозважливо, — зауважив князь Тайвин Ланістер, коли звістка про вибір короля досягла Кастерлі-на-Скелі. — Конінгтон замолодий, занадто зухвалий і занадто спраглий до слави.»

Битва Дзвонів показала правду його слів. Пан Кеван чекав, що після неї Аерисові нічого не лишиться, як знову прикликати до себе Тайвина… але Навіжений Король натомість обрав собі у Правиці князя Челстеда, а потім Россарта, за що заплатив життям і короною. «Утім, то все події давно минулих років. Якщо це справді Джон Конінгтон, він буде геть іншою людиною. Старшою, гартованішою, досвідченішою… небезпечнішою.»

— В Конінгтона, можливо, є дещо більше за «Золоту Дружину». Кажуть, він має пошукача престолу з роду Таргарієнів.

— Він має не пошукача, а ошуканця, — заперечив Рандил Тарлі.

— Може, й так. А може, інакше.

Кеван Ланістер був тут, у цій самій палаті, коли Тайвин поклав тіла дітей принца Раегара, загорнуті у кармазинові киреї, коло підніжжя Залізного Престолу. В дівчинці неважко було впізнати принцесу Раеніс, але хлопчик… «Жахливе місиво кісток, мозку та крові… кілька пасем світлого волосся. Ніхто з нас довго на нього не витріщався. Тайвин сказав, що то був принц Аегон, і ми повірили йому на слово.»

— Ми маємо ще й чутки зі сходу. Ще один пошукач престолу, ще один Таргарієн, і цього разу без жодних сумнівів у родоводі. Даянерис Буреродна.

— Така ж навіжена, як її батько! — заявив князь Мейс Тирел.

«Той самий батько, якого Вирій і дім Тирел підтримував аж до гіркого кінця і ще по ньому.»

— Хай навіжена, — погодився пан Кеван, — та коли захід затягує димом, на сході напевно ж має палати хоч якийсь вогонь.

Великий маестер Пицель схилив голову набік.

— Дракони. Такі самі чутки досягали і Старограду. Забагато їх, щоб не зважати. Чутки про срібнокосу королеву з трьома драконами.

— На іншому кінці світу, — додав Мейс Тирел. — Хай царює у своїй Невільницькій затоці. Ніхто її в неї не забиратиме.

— Тут можна погодитися, — мовив пан Кеван, — та все ж дівчина має в собі кров Аегона Завойовника. Гадаю, навряд чи вона вдовольнятиметься Меєрином решту своїх днів. Якщо вона досягне наших берегів і з’єднає свою потугу з військом Джона Конінгтона та його принца, справжнього чи облудного… Ми мусимо знищити Конінгтона і його самозванця зараз, доки Даянерис Буреродна не рушила на захід.

Мейс Тирел склав руки на грудях.

— Я саме це і збираюся зробити, пане мій! Одразу після суду.

— Сердюки б’ються за гроші, — втрутився великий маестер Пицель. — Маючи вдосталь золота, ми б могли переконати «Золоту Дружину» кинути справу князя Конінгтона та його принца.

— Еге ж, маючи вдосталь, — відповів пан Гарис Звихт. —