Читати книгу - "Танок драконів"

— Клайдас. Він біля Еймона багато років був.

— Клайдас — простий стюард, та й очі в нього сліпнуть. Тобі потрібен мейстер. А мейстер Еймон такий слабий, морська подорож... Може статися... він старий, і...

— Так, він ризикує. Я це усвідомлюю, Семе, але тут ризик ще вищий. Станіс знає, хто такий Еймон. Якщо червоній жінці знадобиться для її заклинань королівська кров...

— А! — Семові товсті щоки зблідли.

— У Східній варті до вас приєднається Дареон. Маю сподівання, що його пісні зваблять до нас трохи вояків на Півдні. «Чорний птах» доправить вас у Браавос. Звідти самі допливете у Старгород. Якщо не передумав прийняти дитину Жиллі як свого байстрюка, відішлеш їх обох у Сурмосхил. В іншому разі Еймон прилаштує дівчину в Старгороді служницею.

— Мого б-б-байстрюка... Так... мама й сестри допоможуть Жиллі з дитиною. Дареон може відвезти її у Сурмосхил незгірше за мене. А я... Я щодня вправляюся в стрільбі з Ульмером, як ти звелів... ну, крім тих днів, коли сиджу в підземеллях, але ж це ти попросив мене дізнатися все про Чужих. У мене від лука плечі болять і водянки на пальцях,— він показав Джонові долоню.— Але я все одно тренуюся. Тепер я в мішень більше влучаю, ніж не влучаю, однак я й досі найгірший лучник на світі. Проте мені подобаються Ульмерові оповідки. Треба б їх записати й зробити з цього книжку.

— От і запишеш. Матимеш пергамент і чорнило в Цитаделі, і луки теж. Сподіваюся, ти продовжиш тренування. Семе, Нічна варта має сотні людей, здатних стріляти, та лише жменьку освічених, які вміють читати й писати. Ти повинен стати мені за нового мейстра.

— Мілорде, я... моя робота тут, книжки...

— ...нікуди не подінуться, заки ти до нас повернешся.

Сем схопився рукою за горло.

— Мілорде, Цитадель... там змушують різати трупи. І я не зможу носити ланцюга.

— Зможеш. І носитимеш. Мейстер Еймон — старий і сліпий. Сили полишають його. Коли він помре, хто його заступить? Мейстер Малін у Тінявій вежі не так грамотій, як вояка, а мейстер Гармун у Східній варті п’яний частіше, ніж тверезий.

— Якщо попросиш у Цитаделі мейстрів...

— І попрошу. Нам усі будуть потрібні. Але Еймона Таргарієна не так легко буде замінити...— «Все йде не так, як я сподівався». Джон розумів, що з Жиллі буде нелегко, але вважав, що Сем радо поміняє небезпеки Стіни на теплий Старгород.— Я був певен, що ти зрадієш,— збентежено промовив він.— У Цитаделі стільки книжок, що людина всі й прочитати не годна. Ти впораєшся, Семе. Я точно знаю.

— Ні. Книжки я читати вмію, але... м-мейстер — це цілитель, а я від вигляду к-к-крові непритомнію...— Семова рука затремтіла, мов на підтвердження цих слів.— Я — Сем Страхополох, а не Сем Смертовбивця.

— Страхополох? Чого ж ти боїшся? Буркотіння старих? Семе, ти бачив на Кулаці навалу блідавців — море живих мерців з чорними долонями і ясно-блакитними очима. Ти вбив Чужого.

— Д-д-драконове скло вбило, не я.

— Помовч,— відтяв Джон. Після Жиллі він уже не мав терпцю на страхи товстуна.— Ти брехав, плів інтриги та змовлявся, щоб зробити мене лордом-командувачем. А тепер маєш слухатися мене. Поїдеш у Цитадель і викуєш собі ланцюг, і якщо тобі доведеться різати трупи, так і буде. Принаймні у Старгороді трупи не опиратимуться.

— Мілорде, мій б-б-батько, лорд Рендил, він... він... він... він... він... життя мейстра — це служіння. Жоден син дому Тарлі ніколи не носитиме ланцюга. Народжені у Сурмосхилі не кланяються і не розшаркуються перед дрібними лордами. Джоне, я не можу ослухатися батька.

«Убий хлопчика,— подумав Джон.— Хлопчика в собі та хлопчика в ньому. Убий їх обох, клятий байстрюче».

— У тебе немає батька. Є тільки брати. Тільки ми. Твоє життя належить Нічній варті, тож іди й позбирай свою білизну в мішок разом з усім, що ще ти хочеш узяти з собою в Старгород. Ви їдете за годину до світанку. Й ось тобі ще один наказ. Відсьогодні ти більше не називатимеш себе боягузом. За останній рік ти витримав стільки, скільки інші люди не бачать за все життя. І ти витримаєш Цитадель — витримаєш як побратим Нічної варти. Я не можу наказати тобі бути хоробрим, але можу наказати тобі ховати свої страхи. Ти дав обітницю, Семе. Не забув?

— Я... Я постараюся.

— Ніякого «постараюся». Це наказ.

— Наказ,— Мормонтів крук ляснув своїми великими чорними крилами.

Сем аж осів.

— Як зволить лорд-командувач. А... а мейстер Еймон знає?

— Це була більше його ідея, ніж моя,— Джон відчинив перед Семом двері.— Ні з ким не прощайся. Що менше людей знатиме про це, то краще. За годину до світанку, біля цвинтаря.

Сем утік точно так само, як перед тим — Жиллі.

Джон почувався втомленим. «Мені слід виспатися». Половину ночі він вивчав карти, писав листи й розробляв плани разом з мейстром Еймоном. Та навіть коли добрів до свого вузького ліжка, не зміг одразу заснути. Знав-бо, що саме очікує на нього сьогодні, тож і вовтузився в ліжку, обмірковуючи заключні слова мейстра Еймона. «Дозвольте дати мілордові останню пораду,— сказав старий,— таку саму пораду, яку я дав своєму братові, коли ми розлучалися востаннє. Йому було тридцять три роки, коли велика рада проголосувала, щоб він посів Залізний трон. Він був зрілим чоловіком, який мав уже власних синів, та в чомусь він і досі лишався хлопчиком. Була в Бовтуна невинність, була в ньому лагідність, яку ми всі любили. „Убий у собі хлопчика“,— сказав я йому того дня, коли мав відпливати на Стіну.— Щоб владарювати, слід стати чоловіком. Слід стати Ейгоном, а не Бовтуном. Убий хлопчика — нехай народиться чоловік. Ти,— старий намацав Джонове обличчя,— вполовину молодший за тодішнього Бовтуна, але твій тягар, боюся, ще тяжчий. Не буде тобі радості з твого командування, але, гадаю, ти маєш сили робити те, що потрібно. Убий хлопчика, Джоне Сноу. Зима вже на порозі. Убий хлопчика — нехай народиться чоловік».

Накинувши плаща, Джон широким кроком вийшов надвір. Щодня він робив обхід Чорного замку, провідував чатових і сам вислуховував їхні рапорти; спостерігав, як Ульмер тренує своїх підопічних біля стрілецьких мішеней; розмовляв з вояками і короля, і королеви; гуляв крижаною стежкою нагорі Стіни, роздивляючись ліс. А за ним бігав Привид