Читати книгу - "Зерно правди"

Махнув рукою, що це неважливо, і разом вийшли з маленького будиночка на Кафедральній, просто в тінь велетенського із цієї перспективи костьола, гострі готичні форми виразно виділялися на тлі зоряного неба. У холі висіло фото Елі Будник десяти — або й п’ятнадцятирічної давності. Дуже гарна, дуже дівоча, вона, як то кажуть, випромінювала життя. І дуже фотогенічна, додав подумки Шацький, згадавши знімок на каміні в Шиллера.

7

Доходила дев’ята вечора. Баська Соберай нарешті пішла додому, ще раніше пішла начальниця, прокурор Теодор Шацький пригнічено сидів у кабінеті, прислухаючись до молодіжного гомону й приглушених звуків дискотеки — у клубі по той бік вулиці починався концерт. Йому було ніяково, впродовж кількох годин він фізично відчував занепокоєння, фізіологічний страх, позбавлений будь-якого реального джерела з боку якоїсь існуючої загрози. Цей страх просто був, розливався в усьому тілі — боялися плечі, шия, боялися внутрішні органи. Це могло би здаватися смішним, якби не було виснажливим і тривалим, немовби всім відомий короткий укол страху розтягнувся на години. Що довше він про це думав, то гірше почувався.

Шацький міряв кроками кабінет.

Коротко занотована й показана Місі, яка прийшла з дому з бутербродами й термосом чаю з малиновим сиропом, і долучена до справи слідча версія здавалася переконливою. Дружина покидає Гжегожа Будника, або ж він дізнається про роман Ельжбети з Єжи Шиллером. Оскаженіння покинутого, жаль, біль, можливо, усвідомлення того, що це може негативно відбитися на вибудовуваній роками політичній кар’єрі. Напевно, спалахнула сварка, під час якої Будник трохи засильно стискає її шию, Ельжбета непритомніє, Будник у паніці — убив дружину. Він дивиться телебачення, знає, що на шиї залишилися його відбитки, тому вирішує зімітувати перерізане горло, при нагоді ще й викликати істерію на тлі польсько-єврейських стосунків, він із Сандомира і знає, що й до чого. Може, він навіть дивується, коли із дружини витікають літри крові, може, запізно усвідомлює, що вона ще була живою. Він знає місто, кожний прохідний двір, знає, де висять камери. Використовує це, щоб непомітно підкинути тіло під стару синагогу. Проте коли до Сандомира повертається Шиллер, не витримує. Будник розуміє, що коли слідчий довідається про роман, він стане головним підозрюваним. Ще раз використовує знання міста, цього разу, щоб утекти з нього з-під носа поліцейських.

Версія мала свої слабкі сторони, загадкою залишалося місце вбивства, спосіб перенесення тіла, саме знаряддя злочину теж не належало до речей, які тримають у буфеті поруч із виделками для торта. Шацького непокоїв і значок, який знайшли в долоні постраждалої. Спершу він не вважав, аби це вказувало на Шиллера — такі речі насправді не трапляються, і прокурор був переконаний, що злочинець із якихось причин конче хотів, щоб звинуватили бізнесмена. Але Будник? Адже він мусив передбачати, що спрямування уваги слідства на Шиллера миттєво зрикошетить у нього.

Проте попри окремі неузгодження це виглядало вірогідно, незважаючи на фізичну відсутність підозрюваного це було значно краще, ніж ще дванадцять годин тому, коли нічого не було відомо й обговорювалася можливість пошуків якогось шаленця одержимого національно-релігійною манією. А тут усе конкретно, медіа можна говорити, що вони шукають підозрюваного, людину з іменем і прізвищем. Можна очікувати, що Будник попадеться якщо не нині, то завтра, будь-якої години.

Це щодо теорії. На практиці Шацьким аж тіпало. Він намагався переконати себе, що змішує роботу й приватне життя, що його неспокій якраз суто приватний, що це організм вимагає, аби він заплатив ціну за переїзд, за розлучення, за самотність, за всі зміни (усі, зрештою, на гірше) останніх місяців. Він намагався, але всередині скавулів, як гончак. Щось було не так.

Страшенно не хотів залишатися цього вечора сам. Раніше він спровадив Клару, яка тягла його на якусь рагульську дискотеку в ратуші, але тепер зателефонував до неї й сказав, що прийде пізніше. Доведеться її попередити, що він не продовжуватиме їхніх стосунків, треба якось упорядкувати своє життя.

8

Він ще забіг додому, переодягтися в джинси й спортивну сорочку, проте однаково почувався старим дідуганом, коли разом із Кларою входив до льоху сандомирської ратуші, ніби привів старшу доньку на вечірку. Із прокурорської практики він знав про існування пігулок ґвалту й метамфетаміну, але ніколи не зіштовхувався з молодіжним середовищем на практиці. Як відреагувати, коли якась малолітка запропонує, що зробить йому мінет? Чемно подякувати? Зателефонувати до поліції? Відвести до батьків? А якщо йому підсовуватимуть наркотики? Відразу пред’явити обвинувачення? Коли він опинився в невеликому, із низьким склепінням, цегляному льоху, у його голові вирувало безліч питань.

Приміщення було тісне, але мальовниче, на стелі висіла якась решітка з ланцюгами, у кутку уламок якоїсь статуї, може, звідси й походила назва клубу, «Лапідарій», не було сумніву, що це підземелля старого й солідного будинку. Людей було чимало, проте не настільки, аби не можна було проштовхатися до бару, Шацький узяв пиво для себе й для Клари, водночас роздивляючись товариство. Компанія його вразила. Жодних тобі ляльок Барбі, малоліток з наквецяними губами й голими цицьками, жодних прилизаних хлопчиків у блискучих сорочках, жодних тобі білих стрінгів, які мертвотно поблискували б при ультрафіолетових променях стробоскопу. Зрештою, не було ані стробоскопу, ані ультрафіолету. Ба більше, вікова група Шацького була досить значною, у декількох пар, де чоловіків торкнулися перші залисини, а жінок позначила перша сивина, що пробивалася з-під фарби, могли бути діти у віці наймолодших учасників вечірки.

Шацький спостерігав за Кларою, яка долучилася до групи знайомих. Усім було по стільки ж років, скільки і їй, десь двадцять шість — двадцять сім. Хтось розповів анекдота, усі вибухнули сміхом. Виглядали вони симпатично: хлопець, що скидався на сисадміна, в окулярах із круглою оправою, із поріділим світлим волоссям, двоє дівчат у джинсах, одна пласка й широкостегна, друга цицьката й худорлява, разом вони справляли кумедне враження. Ну, і Клара. У джинсах, бордовій блузці з трикутним вирізом, із волоссям, зібраним у кінський хвіст. Молода, вродлива, чи не найгарніша в цьому залі. Чому він вирішив, що вона дурненька Барбі? Тільки через те, що вона більш жіночна, ніж його колишня занедбана дружина, із якою він прожив останні п’ятнадцять років? Невже тепер будь-який прояв жіночності, туфлі на підборах, нафарбовані нігті видаватимуться йому вульгарними, невже його психіка настільки поруйнована після етапу ікеївських капців за 4,99, що валялися біля його ліжка відтоді, як «Ікея» з’явилася в Польщі?

Підійшов до компанії, усі дивилися на нього з доброзичливою цікавістю. Дивина, але Клара, здавалось, пишалася тим, що в