Читати книгу - "Лють"

Він завжди був худий, мов жердина, а від стресу схуд ще більше. Поки тривав судовий процес, він втратив майже двадцять фунтів[24], і тепер ребра чітко проступали під мішкуватим оранжевим комбінезоном.

В автобусі вже сиділи інші ув’язнені. Коли всередину зайшов Джон, вони засвистіли й заулюкали. Він всміхнувся їм, бо подумав, що то якийсь ритуал посвячення.

— Будь сильним, — сказала йому мати. Слова з коджаківського лексикону крутих хлопців. — Не дай їм узяти над собою гору і нікому не довіряй, нікому.

Один з наглядачів стукнув кийком по ґратах, що відділяли місця водія й пасажира від ув’язнених. Він вказав Джону на сидіння одразу ж за водієм: «Сідай».

Кондиціонера в автозаку не було. Джонові ланцюги подзенькували всю дорогу по вибоїстому шляху аж до самої тюрми, як у Джейкоба Марлі[25]. Подумки він грав у ігри, в ті ігри, у які вони грали з Джойс, коли їздили сім’єю у Флориду. Скільки номерних знаків з інших міст він знайде? Скільки корів на одному боці дороги? Скільки на іншому?

На той час, коли вони виїхали за межі Саванни, його сечовий міхур був такий переповнений, що очі засльозилися від болю. Інтуїція підказувала йому, що в цій поїздці не буде зупинки на туалет, тому він і далі міцно стискав ноги, коли автобус заїхав у перші ворота в’язниці, далі у другі, потім у треті.

Коли довелося встати, сечовий міхур прорізав гострий біль, та Джон радів, що на ногах у нього кайдани, бо це давало йому змогу тримати ноги разом. Наглядач повів їх у перший корпус: Джон ішов спереду, ззаду на нього напирали решта ув’язнених. Один з них постійно бив Джона по п’ятах, і хлопець прискорював ходу, хоча сечовий міхур мало не криком кричав.

Їх усіх повели у відкритий туалет із рядом пісуарів. З кожного повільно зняли наручники, потім кайдани. Соромлячись, Джон чекав, коли хтось почне відливати перший. Він відчував на собі всі погляди, коли опустив руку до ширінки помаранчевого комбінезона. То була форма для дорослого чоловіка, тому матня в них розташовувалася десь на рівні Джонових колін. Спочатку через знервованість він ніяк не міг відлити, але зрештою сеча пішла тонкою цівкою.

— На делікатесну сосисочку схоже, — прокоментував чоловік, який стояв біля нього. Він дивився просто на Джонів пеніс. Коли Джон подивився йому в очі, чоловік посміхнувся, показуючи ряд кривих зубів. — У мене від самого вигляду слинка тече.

— Заткнися, — гаркнув наглядач. На його нашивці було написано «Еверет», кийка він тримав обома руками, наче намагався перехопити м’яч. — Усім зняти одяг і стати на чорну лінію.

Джон побуряковів. Через вік під час суду його тримали в окремій камері в окружній тюрмі. Обшук наглядачі проводили вже безліч разів, але щоб отак — ніколи. За все своє життя він ще жодного разу не стояв голий перед незнайомцями. Пальці не слухалися, коли він намагався розстебнути комбінезон, уникаючи дивитися вниз на інших, хоча, звісно, бічним зором він усе бачив. Вони були величезні — всі без винятку. Тіла в них були вже як у дорослих чоловіків, порослі волоссям у всіх належних місцях. А в Джона статева зрілість наступала поволі. Він голився раз на тиждень, та й то більше від бажання поголитися, ніж із необхідності. Поряд із цими велетнями він скидався на дівчинку. Маленьку налякану дівчинку.

Еверет зачитав правила, список дозволеного і забороненого. Поки він говорив, інший наглядач проходився за спинами у в’язнів, наказуючи кожному нахилитися й широко розсунути задній отвір для огляду. Ще один, у рукавичках, пхав пальці їм до ротів, щоб перевірити, чи нема там контрабанди або зброї. Третій узяв шланг і облив їх усіх з ніг до голови, а потім обсипав якимсь порошком, щоб поганяти вошей.

Кожному з них видали по парі білих штанів і білу футболку. Джон отримав футболку дуже малого розміру, але штани були б в міру на слона. Йому довелося зібрати їх на поясі й так тримати, поки йшов, у іншій руці несучи подушку й постільну білизну, а згори на них хитко балансувало видане їм мізерне туалетне приладдя.

Джон ішов, наче в тумані, дивився просто поперед себе і насилу стримував блювоту.

— Шеллі, — зупинив його Еверет. Його кийок спирався на двері відчиненої камери. — Сюди.

Джон зайшов у камеру. Зі сталевого унітаза в кутку тхнуло калом і сечею. Раковина, що висіла на стіні, колись, може й була білою, та іржа й наліт зробили її брудно-сірою. Ліворуч стояв письмовий стіл, праворуч — два ліжка, верхнє й нижнє. Ставши посеред камери й витягнувши руки в сторони, можна було торкнутися протилежних її стін. На верхній койці лежав тип, якому на вигляд було років із двадцять п’ять. З усмішкою він повернувся до Джона.

— Ти знизу, — сказав він.

Серед засудженої братії знову залунав свист, як у вовка в мультику, однак Еверет уже йшов далі — призначав наступну камеру наступному ув’язненому.

— Зебра, — сказав тип, і Джон здогадався, що це ім’я.

— Джон.

— Скільки тобі років?

— Шістнадцять.

Зебра посміхнувся. Зуби в нього були чорно-білі, у смужку, справді нагадували зебру.

— Подобається? — спитав він, тицяючи пальцем собі в рота. — І тобі таке можемо зробити. Хочеш?

Джон похитав головою.

— Мама мене вб’є.

Зебра розреготався. Звук лунко відбився від бетонних стін і вдарив по вухах.

— Іди застели ліжко, Джонні. Тобі подобається, коли тебе так називають? Це ж так тебе мамуся називає?

— Ні, — сказав Джон.

Так його мама називала тільки в дитинстві.

— Ти тут не пропадеш, Джонні, — сказав Зебра.

Він простягнув руку і скуйовдив Джону волосся, та так сильно, що Джон мусив відхилитися вбік.

Зебра хіхікнув.

— Я подбаю про тебе, хлопчику.

І він подбав.

Щоночі після відбою, настільки пунктуально, що за ним можна було годинник звіряти, Зебра спускався на нижнє ліжко, вдавлював Джонову голову в подушку і ґвалтував його так несамовито, що наступного дня з того йшла кров, коли він сідав на унітаз. Сльози його не зупиняли. Крики лише змушували засаджувати сильніше. Наприкінці першого тижня Джон ледве міг стояти.

Зебра був хижаком. Про це знали всі у тюрмі: від начальника й наглядачів до людей, які обслуговували сміттєвози. Протягом першого тижня він тримав Джона для себе, а потім став здавати його в оренду іншим зекам в обмін на цигарки й контрабанду. Вже через три тижні Джон опинився у