Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

Коваль зрозумів, що Тур дає можливість працівникам карного розшуку поки що самим розібратися у всьому. Це була, на думку підполковника, вірна тактика. Й справді, ніщо так не заважає і не зв'язує руки оперативникові, як дріб'язкове втручання слідчого у його роботу, особливо на початку розшуку.

— Що у нас по третій версії? — продовжував Тур. — Як ми її назвали, «Старі зв'язки» чи «Помста»? Є щось новеньке, Василю Івановичу?

— Заява робітника, який уночі повертався додому з другої зміни. В кінці Староминаївської, біля дому Іллеш, він чув, як хтось тихо гукав: «Катарін, Катарін»…

Після того, як Андор Іллеш залишив Каталін, у неї з'явився коханець — німець із села Кучава. Але він кілька років тому виїхав на Далекий Схід і тут більше не з'являвся… Оце й усе, — закінчив капітан Вегер.

Коваль слухав краєм вуха. Дані, про які доповідав Вегер, були йому відомі, і слова капітана долітали до свідомості здалеку, немов крізь вату.

«Катарін, Каталін, Катерина, значить. Гарне ім'я, — думалося підполковникові. — А Ружена хіба не краще? Звідки це ім'я походить? Певно, від ружі, троянди… Ружено, Ружено…» І йому пригадалося, як він стояв під її вікнами, немов хлопчик, і теж тихо кликав: «Ружено, Ружено». У неї тоді зіпсувався телефон, заходити в хату не хотілося, підійшов під низенький балкон і неголосно гукав, не відриваючи погляду від освітлених вікон: «Ружено, Ружено…»

— Далі плануємо продовжувати роботу по всіх трьох версіях. — Начальник карного розшуку ще раз оглянув присутніх, немовби перевіряв, яке враження справила його доповідь, а тоді згорнув папку з матеріалами справи і важко опустився на стілець.

Зусиллям волі Коваль відігнав од себе спогад про Ружену. Почав серед тиші неголосно, немов роздумуючи:

— Крім Орла і Тюмені, підключимо карні розшуки Далекого Сходу. Треба встановити прізвище цього німця з Куча-ви, коханця Каталін, і з'ясувати, чи є у нього алібі. Я хотів звернути вашу увагу, товариші, і на деякі, нібито дрібні, деталі. Для мене, наприклад, і досі не ясно, кого чекала у гості вдова Іллеш. Друге. Прийшли ці гості чи ні? Дуже важливим є питання: з ким дружила загибла, хто мав доступ у її дім? Тут ще не все з'ясовано. Товаришу лейтенанте, — звернувся до інспектора Козака. — Ви цим займаєтесь?

— Так точно, товаришу підполковник! — підхопився дільничний. — Вона ні з ким не водилася. Ні в кіно, ні в гості не ходила. І до себе нікого не кликала.

— А дочки?

— Єва теж відлюдкуватою була; похмуре дівча, мовчазне. Знала тільки фабрику і дорогу додому. На ній немов тавро лежало… Може, батькові гріхи. Менша трохи веселіше жила. Все-таки школа, подружки… Ця і в кіно могла забігти… А вдома у них телевізор стояв.

— Мене завжди хвилює, — сказав Коваль, коли Козак закінчив, — проблема жертви. Причини й обставини злочину повністю виявляються тільки після детального вивчення життя потерпілих. Жертва є одним із учасників події. І жертва не тільки об'єкт злочину, своєю неправильною поведінкою вона може й сама сприяти трагедії. Я ніколи не розберуся у злочині, поки не вивчу усі зв'язки жертви з навколишнім світом. З цього завжди починати треба… Отже, повторюю: кого чекала у гості тієї ночі Каталін Іллеш? І чи прийшли вони, ці гості?

Коваль помітив, як Бублейников ледь помітно здвигнув плечима і нахилив голову.

— У домі разом з Каталін вечеряла одна особа, а на подвір'ї виявлено сліди двох, — пояснив свою думку підполковник, і далі поглядаючи на майора Бублейникова, який сидів на стільці у позі розчарованої дитини. — І кардинальне питання: де знаряддя злочину, де НІЖ?

При цих словах Бублейников ожив, стрепенувся, і Коваль навмисне зробив паузу, даючи можливість майору скористатися нею. Проте Бублейников не наважився перебити.

— У вас інші міркування, Семене Андрійовичу? — сам звернувся до нього підполковник.

— Я думаю, Дмитре Івановичу, цей ніж ми знайдемо тільки у братика, якщо Шефер не закинув його в Латорицю.

— Поки що у мене склалося інше враження. З усіх нам відомих версія «Убивця-спадкоємець» — найслабша. Все у ній на поверхні.

Звіряче вбивство заради спадку, можна сказати, на очах у жителів містечка, що знають про ворожнечу між братом і сестрою? Ні! Спадщина — це така річ, яку відвойовують для того, щоб нею користуватися. А як Шеферу користуватися будинком, речами Каталін на очах у всіх? Думаю, навіть тоді, коли все це законно перейде братику, він ще довго не торкатиметься цього майна. — Коваль глянув на Бублейникова. — Але поки у нас мало даних і «за», і «проти» цієї версії, обійдемося без дискусій. Вони — безпредметні. Майбутнє покаже…

Щодо знаряддя вбивства, є й нові дані. Досі ми орієнтувалися на ніж, що належав Іллеш Сьогодні знаємо, що і Кравців з Самсоновим робили ножі у майстерні. Що то були за ножі і де вони? Це розширює межі нашого розшуку…

Підполковник замовк.

«… Концентровані телепатичні поля винесли його через вікно у призахідний надпростір, — пригадалися Ковалю слова Наталчиного жарту, і він із прихованою іронією поглянув на сердитого Бублейникова. — Справа прояснялася…» Чи не майора мала на увазі ця дзига? Не батька ж, в усякому разі!..»

Поглянув на вулицю, збираючись з думками. Сонце ще не вийшло з туману, але вже окреслювалися обриси не тільки дахів, а й стін будинків на протилежному боці.

— Найважливіше зараз, на мою думку, ізолювати підозрюваних, щоб не збільшилось жертв, — додав Коваль. — Тут кожна хвилина дорога, і невідкладне відрядження у Тюмень є правильним рішенням. Що ж до Шефера, то він не являє небезпеки. Якщо навіть убив сестру, що малоймовірно, то