Читати книгу - "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"

— Пригощайся. — з особливою, як здавалося Назару, люб’язністю відповідала Ірина.

– Іруся, в тебе тека красива кофтинка, де купила?

— Дякую. — трохи зашарівшись відповідала вона. — Я вже і не пам’ятаю де я її купила.

— А які в тебе плани на вечір? Може сходимо кудись на каву, або не на каву?

— Ну, я не знаю, я не планувала сьогодні кудись іти.

— Та давай, Іруся, вип’ємо кави, посидимо десь, прогуляємось.

Чай Назара вже починав холонути, він не хотів слухати чим закінчиться ця розмову тому вийшов з кухні в напрямку боксів. Він ніяк не міг збагнути, чим же вона його так зачепила і звідки в нього ці безпідставні і необґрунтовані ревнощі, між ними ніколи і нічого не було, чому він так до неї прив’язався. «Треба поринути в роботу і не звертати на це уваги», подумав він та взявся працювати, і хоча він не бачив її із за стінки свого боксу, до нього повсякчас доносились уривки фраз Олександра до неї, особливо гостро його слух реагував на такі слова як «Іруся, красеня, сонечко тощо».

21:00 — кінець робочої зміни для Назара, незважаючи на цілодобовий графік роботи, він ніколи не виходи вночі, зазвичай він приходив зранку і працював 8-10 годин. Тут працювало багато студентів яким зручно було працювати в вечірні та нічні години. Назар почав збиратись до дому, викрикнув Катерині «до завтра, я пішов». За стіною його боксу він помітив що Ірина також збирається до дому, не розуміючи навіщо він почав збиратись повільніше, можливо їм по дорозі і йому вдасться перекинутись з нею парочкою фраз, але як тільки вона вийшла з боксу до неї підскочив Олександр з своїми вже звичними фразами:

– Іруся, ти вже до дому, чого так рано?

— Та як рано, скільки можна працювати.

— Ну то як, ми йдемо на каву?

— А ти також вже йдеш до дому?

— В мене ще декілька годин недопрацьованих, але заради тебе я договорюсь з Юлею щоб піти раніше.

— Ой, не треба йти заради мене на такі жертви.

Назар спостерігав за ними обома, раптом він помітив прискіпливий погляд якоїсь дівчини, яка помітила що він слідкує за їх розмовою, він тут же пішов, по дорозі він зайшов на кухню аби помити свою кружку з під чаю, вийшовши він помітив що Ірина разом з Олександром ідуть перед ним, «Невже вона погодилась на це» думав він, перша його думка була наздогнати їх аби послухати про що вони розмовляють, але він тут же її відкинув і зробив навпаки, зупинився перев’язати шнурки на кросівках, дочекавшись поки вони вийдуть з коридору на сходи, Назар встав і пішов в напрямку виходу.

Наступного дня ситуації навколо Ірини була незмінною, все той же Саша крутився навколо неї цілий день, а коли вона йшла до дому він йшов з нею.

Сонячні промені крізь вікно змусили Назара прокинутись, він поглянув на годинник, 11:21 недільного ранку, планів в нього не було жодних, окрім як домашніх справ, генеральне прибирання, прання, можливо ввечері він зайде до сусіда перехилити декілька бляшанок пива, але швидше за все він залишиться вдома та дивитиметься якийсь серіал. Його життя важко було назвати насиченим, робота-дім-робота, ось і все. Час від часу, перед сном, на нього нападали довгі думки про те, що він робить зі своїм життям, що йому робити далі, як все змінити і що саме треба змінити. Здавалося, що перед тим як заснути він придумав чіткий план, але вже зранку все забувалося.

Понеділок не був важким днем для нього, адже на їхній роботі не було «понеділків» як таких, оператори працювали сім днів на тиждень 24 години на добу, і вихідні траплялись двічі на тиждень в будь який день.

За його улюбленим місцем вже хтось сидів, «не варто було брати другу зміну» подумав Назар, але він хотів виспатись після вихідного, адже вчора до пізньої ночі дивився серіали. За його місцем сиділа новенька, якась дівчина з довгим чорним волоссям, більшість тутешніх дівчат були худенькі як тріски, але не ця, вона не була товста, але з легка повненька, проте її груди були значно більші аніж у більшості її колег, цим вона і брала свою увагу. Місце поряд з нею було вільне і Назар сів туди, позаду нього сиділа Поліна, яка тут же дала йому дружньої прочуханки за те що він з нею не привітався.

— Ми йдемо на обід, не хочеш з нами? — почала Поліна.

— Я щойно прийшов, я не голодний. — відповідав Назар подумки запитуючи себе, що вона мала на увазі під «ми».

— Ну чаю поп’єш.

— Поліно, я зараз всю перерву використаю, потім не буде коли пообідати.

— Ну, як хочеш. — вона скинула свою гарнітуру та підійшла до новенької що сиділа поряд з Назаром.

— Діанка, пішли обідати.

— Пішли. — відповідала новенька.

Ці двоє вели себе як подруги, воно і на краще, адже Поліна йому вже трохи набридла, одні й ті ж самі історії, а ще, вона постійна їла його обід, «вона ж одружена, в неї є чоловік, що він їсть, невже вона нічого не готує вдома?» думав він коли вона поїдала його не дуже вдало приготовані котлети чи якийсь салат.

Зорі сьогодні зійшлись так, що в Поліни з її новою подругою Діаною і в Назара робочий день закінчувався водночас, ці двоє збирались після роботи в бар, випити пива, за компанію вони вирішили покликати й Назара, той і погодився. Коли вони прийшли в бар, там їх вже чекав Віктор, чоловік Поліни, це трохи збентежило Назара, адже він одразу здогадався що Поліна вирішила звести його з новенькою, яка йому не дуже подобалась, але, тим не менш, від вирішив піддатись цій провокації аби відволікти свої думки від Ірини. По закінченню вечора, Поліна з чоловіком поїхали до дому, і він залишився на одинці з новенькою, було вже надто пізно аби вони могли добратись до своїх домівок громадським транспортом, а осіння ніч сприяла прогулянці, і новенька сказала що піде до дому пішки, у Назара не було іншого вибору як запропонувати провести її до дому, він очікував що вона живе десь неподалік, але виявилось що йти пішки більше години. Вони