Читати книгу - "Наречена для дракона, Марія Люта"

Я відсиділа всі пари, намагаючись вслухуватись в лекції, але думки постійно вислизали до Габріеля. При чому я то мліла, згадуючи образ чоловіка, прокручуючи в голові наш "майже поцілунок" і нашу першу ніч, то злилася через його слова. Вони мене неприємно зачепили. Від цих слів було більш боляче, ніж після порізу кинджалом.

Неважко було збагнути, що Ректор готує мене до майбутнього, в якому ми будемо разом.  Він прямо говорив, щоб я не звикала до нього, тому і вчить оборонятися і чоловіка підшукує. Ймовірно, відчуває провину за те, що позбавив мене невинності і тому несе відповідальність за моє  благополуччя. Це все благородно, звісно, ​​але чому ми не зможемо бути разом? Невже він вважає, що у Франка вистачить відчайдушності та хоробрості, щоб відстояти мене перед родом та світом, а в нього, значить, забракне? Чи його симпатія до мене – лише плід моєї фантазії, а насправді я просто його незначне захоплення? Він же говорив про мої недоліки - чесно, не думала, що в мене їх стільки, і вже точно свою нелюбов до драконів ніколи недоліком не вважала - та тільки я ж бачила, що йому начхати на них. Це якомусь дракону я не підходжу - та й Урх з ним! - а Габріелю я подобаюся, я відчувала це. Чи я таки помиляюся?

"А що, якщо він уже одружений!?" - осяяло мене раптом.

Я кинулася до бібліотеки і дістала величезний талмуд - "Династії та біографії знатних родів Арати". Погортала, але рід квод Ніргум у ньому не знайшла. Не дуже засмутилася, бо підозрювала, що новий Ректор іноземець. І, якщо він говорить арінейською мовою, значить, шукати варто серед держав Арінейського плата. Загір'я, звісно, ​​відпадає. Тому я заглибилася в довідник з генеалогії знаті ще одного сусіда – Вірми – і майже одразу знайшла рід Габріеля та його самого. Короткий інформаційний звіт свідчив, що наш Ректор вже п'ять років живе і викладає в Араті, офіційно не заручений, не одружений і, відповідно, законних спадкоємців не має. Що ж, це тішить, але анітрохи не пояснює його поведінку. Заради цікавості я знайшла ще й лорда Лея - з ним та сама історія.

По дорозі з бібліотеки зазирнула до лікарні. Взагалі відвідувати Бовема не входило в мої плани, але якщо вже я була зовсім поруч, то чому ж не перевірити, як тут мій кривдник... Задиристий першокурсник спав. За словами чергового цілителя, у нього якраз почав просуватись перший камінець, тож я дуже вчасно звернула на це увагу, а то не відпочивав би зараз, а на стінки ліз. Гаразд, я молодець, але кинджал сам свою таємницю не розкриє, тож треба поспішати додому.

Я поклала зброю біля себе та сплела чергового діагноста. Я змінювала в заклинанні одну структуру за іншою, перевіряючи відгук клинка. Потім на підставі отриманої інформації створювала його магічний двійник. Справа копітка і вимагала багато уваги та часу, але в результаті за допомогою такого двійника я планувала відстежити потоки сили і з'ясувати, в чому "корінь", прив'язка - тобто на чому зав'язаний алгоритм дії вбудованого заклинання і що його активує. Тоді я зможу розібратись, чому на Габріеля кинджал зреагував не так, як на мене.

Я повністю поринула в роботу - зараз, слава Всевидячому, була лише начитка лекцій, тож про підготовку до семінарів можна буде турбуватися ще нескоро і всю свою силу я могла віддавати на дослідницьку роботу. Відволіклась лише, коли повернулася Ребекка.

- Ти на індивідуальному занятті була? Як лорд Лей? Все ще найгірша людина на світі? - кинула, не відриваючи погляду від кинджала.

У відповідь щось схлипнуло і гукнуло. Я озирнулася - це Бекка притулилася до дверей і сповзла на них на підлогу.

- Я така дурепа!

- Тааак... Бекка розкажи все до ладу, а тоді я зрозумілою мовою поясню, чому це не так.

- Я поцілувала лорда Лея ... - схлипнула подруга знову.

- Що ти зробила!? - підскочила я. Ось такої новини я не очікувала.

- Поцілувала (схлип) лорда (схлип) Лея (ридання і невиразне бурмотіння).

- І як же так вийшло, що від "я ненавиджу його" ти перейшла до поцілунків? - запитала, думаючи про те, наскільки у нас схожі ситуації. Ребекка закохалася по вуха і була сама на себе не схожа. Я її ще ніколи такою не бачила.

- Не знаю! Я все ще ненавиджу його! Але коли він нахилився, щоб поправити рухи моїх рук у плетінні закляття блискавки, то виявився так близько, а я... Я була наче зачарованою... І поцілувала його в вилицю.

Оце так справи!

- Ну, а він що?

- Страшно вилаявся... - Бекка слабо, якось безнадійно махнула рукою.

- В сенсі? Він так розлютився через поцілунок!? - це важко вкладалося в голові.

- Та ні, в той момент саме так бабахнуло, що пробився захисний купол полігону: блискавка таки зірвалася з моїх пальців, але я трохи не розрахувала силу. Він почав лагодити щити і заняття закінчилося... Я ж швиденько  втекла, не попрощавшись. Тож навіть не знаю, як він відреагував. І як я завтра йому в очі буду дивитися!? І я все ще не можу чаклувати в його присутності... Мені так соромно!

- З чаклунством якраз все ясно, ти просто втрачаєш голову поряд з лордом Леєм. Коли емоційне тло стабілізується, все в норму прийде. І краще б, щоб це сталося якнайшвидше, а то весь курс Посиленої бойової – коту під хвіст.

- Ти справді вважаєш, що він мені подобається? - тихо прошепотіла подруга.

- Звісно! Але ж ти не звикла давати волю почуттям, керуючись лише розумом, не звикла бути слабкою, залежною - ось тебе і штормить. Заперечення – перший етап, потім настане гнів, далі – депресія і нарешті – прийняття. Тоді все налагодиться, - хоч десь уроки з психології стали в пригоді. Тільки це були стадії прийняття горя чи смерті... Але й до кохання теж підійшло непогано. - Лорд Лей чудовий, так що все у вас буде добре.

- Ти так думаєш? - з надією глянула на мене дівчина, наче я була останньою інстанцією в канцелярії долі.

- Упевнена.

- Слухай, а що це в нього за лайка така смішна "лисий дідько", здається. Ніколи такої раніше не чула.