Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

- То як?  Підходять умови?

 А мені насправді плювати - підходять вони їй чи ні.  Я все одно нікого і нікуди не відпущу.  Мене розриває від пекельного бажання отримати її всю і залишити поруч, поки мені не насточортить.  Щоб зрозуміла, що це таке, коли твоє грьобане щастя цілком залежить від когось іншого.  І ти скільки завгодно можеш бути вірним, чесним, мать вашу, люблячим, але це не має ніякого значення.  У вірних і невірних однакова спина, і в неї однаково можна встромити лезо ножа.  Рукоятка з ім'ям зрадника буде виглядати зовсім ідентично в обох спинах.

 Згадав, як прокрався коридором і прислухався до того, що вона говорить своїй дочці ... там, за стінкою, коли вважає, що я не чую.  Але вона нічого не говорила, тільки співала.  Ту саму колискову, що і колись над її ліжечком.  І у мене пішла миттєва реакція на цей м'який голос ... відчуття, як огортає теплом, як знову хочеться глибоко зітхнути.  Я бачу її перед очима в мереживному пеньюарі в кріслі з малятком на руках.  Затишна, така МОЯ дівчинка.  До божевілля улюблена.  Злегка розгойдується і дивиться, як крихітні губки смокчуть груди, а у мене на цю картинку член колом встає, тому що це сексуально до такої міри, що перед очима туман пливе.  Сучка.  Я хотів її будь-якою.  Завжди.  Думав, ми з нею створені одне для одного.  Але ж, виявляється, буває і так: один створений, а другий заточений зовсім не під тебе, і механізми не сходяться.

 Тільки одного я не зрозумів - навіщо співає, якщо дитина нічого не чує.  Коли сказала мені, що дівчисько глухоніме, у мене десь посередині грудей щось сіпнулося.  Відчутно.  Майже болісно.  Жалість, напевне, зовсім непотрібна.  Моєї провини в тому, що вона трахалася з тим алкашом із села, а може, ще з кимось, звичайно ж, немає.  Але відчуття тяжкості все одно залишилося від розуміння, що провини дитини в цьому теж немає.

 Подивився на неї, що стоїть біля самих дверей, готову в будь-яку секунду кинутися навтіки.  Як їй вдавалося навіть ось такою блідою, з розпатланим волоссям, зі сльозами в величезних очах залишатися для мене до дикості бажаною, я не знав.  Я взагалі з нею поруч ні чорта не знав і не розумів, крім одного.  Я хворий цією підлою сукою, і лише вона сама і є мої ліки від нескінченного болю.  Перед очима пронеслася кожна ніч у цьому будинку мордою в підлогу, у цьому ж кабінеті.  П'яний, скажений від ревнощів і сказу.  Я підійшов до неї і зачинив двері, прокрутив ключем у замковій щілині і сперся рукою біля її голови.  Штовхнув Аню назад, змушуючи спертися спиною об дерев'яну поверхню.

 - Мовчки і покірно.  Домовилися?

 - Коли?

 - Прямо зараз,  - сказав і зірвався прямо в пекельне пекло від розуміння, що хочу її з такою силою, що вже не зможу відступити назад.

 Дивиться мені в очі і важко дихає, а мені одночасно і припечатати її до дверей обличчям хочеться, і пестити до нестями.  Скучив за поганню цією.  Шалено скучив.  До тремтіння у всьому тілі.  Доторкнувся до волосся, і її зіниці розширилися, а я мимоволі підніс пшеничний локон до обличчя і втягнув полуничний запах.  По венах тут же зметнувся розряд струму, пересмикнув усе тіло.  Опустив погляд на її губи, на виріз сукні.  Хочу бачити її голою і повністю розкритою для мене.  Зжерти її хочу.  Вгризтися в кожен міліметр її тіла.  Відчути, що воно знову моє.  Що я видер його у часі і блядській розлуці.

 - Я ... я ще не давала згоди.Не торкайся!

 Її голос зірвався в унісон моєму, і на секунду мені здалося, що вона все така ж, як раніше, що це моя близькість змушує її судорожно видихнути і відкрити пухкі рожеві губи, оголюючи ряд рівних білосніжних зубів.  Я посміхнувся, продовжуючи дивитися їй в очі.  Вона дійсно така красива, або я зовсім голову втратив, і мені це здається?

 - Але ми обидва знаємо, що погодишся, правда?  Навряд чи хтось пропонував тобі такі шалені гроші за те, щоб мати можливість влаштуватися між твоїх ніг.

 Замахнулася, а я перехопив її руку і завів їй за спину, ривком притягаючи її до себе.

 - Навіщо ображатися на правду?  Я оплачу будь-яке лікування і будь-яку суму за можливість трахати тебе будь-якими способами.  Давай назвемо це чесною угодою, а речі своїми іменами.  Часи, коли ми їх називали інакше, уже давно в минулому.

 А сам дивлюся поблизу і надихатися не можу на її довгі вії, тремтячі над поглядом яскраво-синіх очей, затягнутих чи серпанком сліз, чи то ... чорт її роздери, я розучився читати її погляди.  А може, і не вмів ніколи?  Ким я був для цієї ляльки з ніжною порцеляновою шкірою, через яку просвічували венки, із шовковим м'яким волоссям і загнутими догори довгими віями.  Я мимоволі провів по ним кінчиками пальців.  Як я жив усі ці роки без її вій?  Без ніжних скул і цього божевільного запаху полуниці.  І кожен її жест, кожен поворот голови, кожне ворушіння губ роздирають мені душу на шматки.  Я зголоднів за ним по всьому до божевілля.  Адже колись усе це було моїм.  Настільки моїм, що я вважав цю маленьку дівчинку своєю рідною кров'ю, частиною мене самого, шматком мого серця.

 - Думаєш, усе в цьому житті можна купити, Єгоре?

 - Упевнений.  Якщо є можливість.  У мене є.

 Накрутив її волосся на палець і відпустив, воно спружинило біля її щоки, і у мене дух захопило від розуміння, що вона тут, поруч зі мною, у моїй повній владі.  Уся моя.

 - У тебе все є, Єгоре.  У тебе завжди все це було.  Ти вирішив знову погратися з чужими життями?  У тебе немає нічого святого?  Ти ж зараз граєш і життям маленької дитини!