Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

Розділ 22.3

— Марку? — Аріна дивується приголомшено, нерозуміюче, але я бачу, як пазли в її голові складаються і в очах читаю розуміння, — Марк Валентинович? Містер класні сідниці? Неприступна шпага? Вогонь незайманих мрій?

— Може, просто спитаєш, чи не наш це викладач?

— Таїсія, Марк і наш сексуальний викладач — це ...? — провокаційно грає бровами.

— Так, — видихаю і залпом допиваю вино. Все, що було засекречено перестало таким бути, то що тут вже?

— Я вимагаю солодкого продовження, бо всі історії мають закінчуватись хепі ендами!

— Ні-ні-ні, — піднімаю вгору вказівний палець, — не все. Наша — ні. Коротше, ми зустрілися в Австрії, — Аріна мружить очі, а я скидаю долоні, захищаючись, — хто він я не знала, чесно! Сподобалися один одному...

— Зрозуміло! Кому він не сподобається, — плескає в долоні, а потім тикає в мене пальцем, різко скинувши голову, — Оо, то ось чому тобі різко стало погано на парі!

 

— Ну та, однак я закінчила все того ж дня, — і передбачаючи швидке повернення богині війни поспішно пояснюю, — Нас міг побачити Ілля, розповісти все батькові і той би зіпсував Маркові життя.

— Ти взагалі хоч маєш уявлення, наївна Таїсія, хто взагалі такий наш гарячий пиріжечок Марк?

— Фінансовий аналітик, — скидаю підборіддя, ніби пишаючись, що володіє цією інформацією.

— Один із найбільш затребуваних аналітиків на Батьківщині-матінці та провідний аналітик великих компаній, у тому числі й європейських. — Сідає за стіл, відламуючи шоколадку. — Його замовники — круті грошові мішки та важливі дядечки. Такі, що твоєму таткові й наснитися не могли б, розумієш? Невже ти думаєш, що в красеня Марка не вистачить сил і зв'язків притиснути до стіни твого батька? Стоп. Чи він не пропонував допомогти? Він взагалі ситуацію знає?

— Знає те, що хлопця мені нав'язали, але я це прийняла, пропонував допомогу… — прикриваю очі, зітхаючи, — кілька разів.

— Вітаю, — простягає мені руку, яку я не тисну.

— З чим?

— Ти дуринда в квадраті, подруго! Профукати такого мужика і цим підставити себе під удар! Одним патроном двох зайців! Молодець!

— Послухай, ти пересмикуєш!

— Ні, Таю, це ти послухай. Я розумію, ти боїшся, у твоїй ситуації я теж боялася б! — бере мої руки у свої, переконуючи. — Але твій татусь є полковником у Чернігові, а тут та й взагалі ніхто. Ти зараз звеличуєш його, ніби він все на світі вирішує, але це не так!

— Я чудово усвідомлюю, що мій батько не володар планети, але ти береш можливості Марка і порівнюєш їх із можливостями мого батька і тут все правильно, так! Але, по-перше, з Марком ми провели тиждень, навіть менше за тиждень і не факт, що він готовий на допомогу такого масштабу. Це ж не просто залицяльника відвадити…

— Ти цього не знаєш! Він же запропонував! — перебиває Аріна.

— Так, напевно, не знаю. Але я не хочу розповідати Марку ще й тому, що не хочу виглядати жалюгідною в його очах, розумієш? Я йому сподобалася, бо я — це я, а потім що залишиться? Нещасна бідна дівчинка?

— Це безглуздо хоча б тому, що Марк єдиний, хто може допомогти… — видихає, змирившись.

— Добре, припустімо, він такий шляхетний, що допоможе і нехай він зможе поставити на місце мого батька. Але це тільки якщо вони гратимуть чесно, — схиляю голову набік, — Скажи мені, подруго, яка ймовірність того, що людина, яка сама підставила і сама ж покарала свою дочку, гратиме чесно? Правильно, жодної! Батько піде проти нього не з вигоди, а з принципу, що Леоніду Жарову слова поперек горлянки зайвого вставити не можна і саме слово Леоніда Жарова закон! Він напише будь-яку заяву до поліції на Марка, і нехай усім буде ясно, що це хвора уява, але журналісти полоскати почнуть. Комусь Марк рота закриє, а хтось просто не захоче зв'язуватися, щоб його кістки не ковтали собаки, — розпалююся все більше, — Він зіпсує Маркову репутацію, а я не хочу, щоб так було з ним. Він цього не заслуговує, його це не стосується, і він останній, хто має це лайно розхльобувати! У мене була ідея бунтувати, тільки зі мною простіше нема куди: він перестане платити за цю квартиру, за його дзвінком мене переведуть вчитися назад у рідне місто, тим самим позбавивши можливості на гуртожиток, але навіть якщо я зможу вступити заново, навіть якщо мені дивом вдасться забрати з Чернігівського внз документи, — виливаю в себе залишки вина, готуючись вимовити те, що лякає найбільше, — він завжди може вигнати надвір і залишити без нічого, мою матір!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно