Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

- Не хвилюйся! - він був незворушний, немов розмова наша про звичайні речі. - Я не можу читати все, що ти думаєш, але думка про втечу була надто очевидною.

Нове відкриття настільки мене приголомшило, що якийсь час я просто мовчки перетравлювала отриману інформацію.

Виходить, що задумати щось проти принца я не можу, як і обмірковувати в його присутності втечу до рідного світу.

Вперше прийшла думка, що я даремно випила те зілля. Зараз би точно знала, хто друг, а хто ворог, і що з цим робити.

Нашвидкуруч поснідавши печивом, що братик захопив з дому, ми вирушили в дорогу. Поки брела за чоловіками лісом, чого в голову тільки не лізло. Ситуація складалася тупикова. Куди йти і що робити знали тільки вони, я зараз змушена бути просто спостерігачем і це дуже засмучувало.

Змогла ж я піти з цього світу минулого разу, отже знала спосіб. Згадати б, чому втекла тоді.

"Принц з Ванькою мовчать, як партизани. З цього можна зробити висновок - вони бояться того, що я дізнаюся правду. Але з іншого боку, адже Дракон вирушив за мною в мій світ, а це вам не за пивом збігати в сусідню забігаловку. Тут має бути досить вагома причина: такою може бути кохання, а може й ненависть... А ще з почуття обов'язку мужики роблять серйозні вчинки. Або заради порятунку життя. Поки висновки робити рано. Але довіряти йому я все одно не можу. Він не запитавши моєї думки затягнув мене у свій світ, на дії люблячої людини мало схоже ..."

Брели ми довго, я вже почала втомлюватися, але попросити зупинитися для відпочинку гордість заважала. Ванька дивував, крокував поруч із принцом, ніби на прогулянці, навіть не захекався.

Нарешті Дракон оголосив привал, і я з радістю впала на траву.

- Вибач, тобі доводиться нелегко, - присів він поряд. - Потерпи трохи, виберемося на нашу територію...

- Зі мною все нормально, - відповіла, прикривши очі.

Його турбота трохи бентежила. Мимоволі починаєш придивлятися до людини, знаючи, що він до тебе небайдужий і відчуваєш симпатію у відповідь. А я зовсім не хотіла мати до нього жодних почуттів.

Почуття зазвичай заважають сприймати людину такою, якою вона є, сильно прикрашаючи дійсність. Мені потрібен тверезий розум, незамороченний нічим.

Принц знову кудись пішов, а ми з Ванькою залишилися його чекати. Братець витяг з рюкзака цього разу сухарики, і поділився зі мною.

"Цікаво, що у нього там ще є?"

- Так, на таких харчах ми довго не протягнемо, - промовила я, задумливо хрускаючи запропонованим хлібом.

- Не бійся, - поважно заявив Іван. - Як тільки опинимося на нашій території, вполюємо. Знаєш, як я спритно вмію зайця пристрелити? Навіть шкірку не зіпсую.

- Де це ти навчився? - запитала ошелешено. - "Здається, я багато про свого братика не знаю".

- Коли на кордоні патрулював, мужики навчили, - відповів він так, що запитань тільки побільшало.

- Вань, а як ми сюди потрапили? Як ми вперше забрели у цей світ? - настав час шукати відповіді на безліч питань.

- Еее, - почав він здалеку. - Ми з тобою по продукти пішли, пам'ятаєш?

- Ну, - кивнула я ствердно.

- По дорозі мужика побачили у військовій формі та обладунках. Я тоді ще вирішив, що десь іде реконструкція якоїсь середньовічної битви чи зйомки фільму, тільки одяг на ньому був дивним, але я тоді не надав цьому значення. Загалом, ми за ним ув’язалися, точніше я. А ти намагалася, як завжди, мене зупинити. То був воїн із загону Чорного Дракона, я за ним і в портал сиганув. Навіть і подумати не міг, що ти підеш за мною. Не підозрював, що моя сестричка здатна на подібні нерозсудливості.

І він тепло посміхнувся. Що для мене було дивним, не чекала я від братика таких ніжних почуттів. Скільки пам'ятаю, він завжди мені суперечив і робив все на зло.

– А далі що було? - продовжила розпитування.

Може ця розповідь допоможе мені згадати, що зі мною відбувалося у цьому світі. Час у всьому розібратися.

- Скочивши в портал, я одразу потрапив на поле битви, мало не зомлів від страху. Такого тоді натерпівся, у житті стільки крові і мертвих не бачив. Мене навіть поранили. Потім трохи звик, мужики класні попалися, навчили мене багато чому. Куди ти потрапила через портал і що з тобою було, я не знав, поки через деякий час ми не зустрілися в палаці. Навіть не думав, що ти також тут.

Брату знову вдалося мене здивувати. Після побаченого він мав, на мою думку, бігти подалі з цього світу, а він залишився. Примудрився воїном стати, і дуже цим гордий.