Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

Вольєр? Це було явне перебільшення. Перед князем постала висока сітчаста огорожа, що відокремлювала десяток вгодованих квочок від людей і одна від одної. Крячі висиджували яйця майже чверть року, і ще місяців десять дбали про безкриле потомство, тому від польоту їх утримували лише родинні почуття.

Молодняк розміщувався у справжніх вольєрах – просторих, сотні разів ремонтованих. Місцями вони нагадували загородження проти бойових знарядь народу лінг. Несучки, що звикли до людей, денний час проводили в загоні на болоті, а ночувати поверталися під дах.

Головною проблемою розплідника вважалися самці. Природжені забіяки і захисники, в природі вони не терпіли суперників і билися на смерть. Найсильніший і найщасливіший ставав головним парубком у стаді й збирав гарем. Але в неволі бути єдиним і неповторним не вдавалося: доглядачі дбали про спадковість і відправляли запеклих розбишак у вільне життя.

Завдяки великій території та значній кількості «курочок», три чверті року самці мало перетиналися між собою і сяк-так уживалися на одному болоті. Але влітку, у шлюбний період, їх захоплювали інстинкти диких предків, що вимикали мозок і змушували трощити все довкола.

Задерик розсаджували в окремі клітки, проте це допомагало мало. Магія шесс забезпечила кряч надійними дзьобами, які за тиждень безперервного жування справлялися з будь-яким дротом. Ось і сьогодні один такий красень попрямував у гори – туди, куди відлетіли останні дикі крячі.

І скатертиною дорога! Його все одно збиралися викинути. Занадто злий він був, інших птахів баламутив. І на дресирувальника уваги не звертав, хоча деякі крячі навчалися не гірше за собак і замінювали багатіям домашніх тварин. Он і Татко Зік не встояв – поклав око на білошийого красеня з шишкою на дзьобі й обдертим у боях хвостом.

Джі Лін ішов вузькою доріжкою, ігноруючи шипіння, що доносилося звідусіль. Він не належав до любителів небезпечних розваг, але коли вже пообіцяв інформаторові крячу, доводилося тримати слово.

– Чудовий вечір, князю. – Огрядний чоловік, схожий на одягнену в заморський халат гусінь, чемно вклонився. – Дякую за запізнення. Я понад годину насолоджувався дивовижним співом цих солодкоголосих створінь.

– Р-ряч! – погодилася кряча, і її пронизливий голос міг змагатися з дряпанням по склу. – Р-ряч! Р-ряч!

«Сподіваюся, це не сарказм», – зажурився Джі Лін, якому не хотілося піти ні з чим після всіх докладених зусиль.

– Милі птахи, – прозвучало нейтрально.

– Милі? – Підборіддя Татка Зіка синхронно хитнулися, пухкі руки в дорогих перстнях притиснулися до бочкоподібних грудей. – Нонсенс! Вони грандіозні! Але поговорімо про вас, князю. Ви цікавилися змовниками, чи не так? Хм… А знаєте, після вашого дзвінка мені зателефонували ще троє з таким самим питанням.

– Хто?!

Пишні вуса інформатора невдоволено смикнулися, на високому лобі проступили зморшки.

– Ні, ні, ні! Так справи не роблять. Усі знають: Татко Зік понад усе поважає конфіденційність клієнтів. Однак ви були першим, тому вам я дам добу фори. На мою думку, це чесно.

«Троє… Шонник відпадає – йому нема чим заплатити. Приїжджі теж – навряд чи вони взагалі знають про існування Зіка. Залишається Майва… Знову Майва! Треба б поговорити з нею, бо її турбота вже переходить розумні межі. І ще двоє… Хтось із міської ради? Найімовірніше Кан Ді Мін, бо він останнім часом вважає себе другим князем, і Лі Ма Ні, бо вона без теорій змови жити не може», – розмірковував Джі Лін, неохоче киваючи.

– І що ви можете розповісти? – запитав, відвертаючи Татка Зіка від пронизливих рулад самотнього самця.

– Тільки те, що балакають і на вулицях, і у вищому товаристві. Змова проти Фабіана готується понад рік. Короля збираються вбити або на вашому весіллі, або восени на святі на честь п’ятдесятиріччя автономії князівства. Люди впевнені: його величність неодмінно відвідає ці заходи.

Джі Лін стиснув кулаки. Щодо ювілею він і сам дещо підозрював, а ось весілля… Схоже, Фабіан намагається зловити двох зайців: і позбутися надто самостійного князя, і спровокувати провінційних змовників на поспішність.

– Хто за цим стоїть? Кому хочуть передати корону?

– Я хіба не сказав? – Татко Зік скрушно зітхнув. – На жаль, вік нагадує про себе… Змову очолюєте ви, князю. Згідно з Поправками короля Севастьяна до Закону «Про престолонаслідування» від вісімсот п’ятдесят п’ятого року, трон отримаєте саме ви. Що таке? Невже вас дивують мої слова?

«Обухом по голові – саме про цей випадок», – майнула відсторонена думка.

– Ні краплі. – Джі Лін приголомшено притулився спиною до сітки вольєра. – Чого б це мені дивуватися? Якщо не секрет, що я планую зробити?

– Вбити короля руками представника народу лінг, оголосити військовий стан, захопити владу на правах Верховного Воєначальника, укласти мир із лінг і не віддавати корону законному спадкоємцю.

– Я дуже завбачливий… І погано освічений, бо не знаю, що Поправка король Апіана від дев’ятсот десятого року повністю відкидає Поправки короля Севастьяна і робить Пагорби не головним оплотом Валесії, а територією, якою у воєнний час треба пожертвувати.

Татко Зік підвів очі до неба і склав руки в благальному жесті.