Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

— Даміре, що ти робиш? Припини, — мій голос звучить тихо й зовсім непереконливо.

Чинити опір так складно. Це вкотре доводить, що в мене все ще є до нього почуття. Нічого не зникло. Не переболіло.

— Скажи, що ти сумувала за мною. Сумувала ж? — він немов у гарячці, запитує знову і знову. А я абсолютно не розумію, що відбувається. Він не п’яний, від нього ні краплі алкоголем не пахне.

— Даміре, це неправильно, — відчуваю, як зникають шляхи для відходу. Я тепер затиснута між ним і стіною. Втекти не вийде.

Коліна тремтять. Дихання чоловіка лоскоче шкіру, щетина дряпає підборіддя. Його руки безцеремонно нишпорять моїм тілом.

— Скажи мені в очі, що не сумувала за мною ні краплі, і я відпущу тебе, — заглядає мені в очі, і всі слова застрягають у мене в горлі.

Цієї секундної заминки для Даміра достатньо, щоб розцінити все по-своєму.

Він раптово підіймає мене на руки й несе мене у свою спальню. У місце, куди мене раніше не впускали. При цьому майже не відривається від моїх губ. Я тану від його пестощів, забувши про все на світі. Особливо про те, що ще кілька годин тому шукала адвоката, щоб розлучитися.

Але що може статися, якщо ми проведемо одну ніч разом? Одну останню ніч. Найгірше вже сталося — незапланована вагітність від Алієва. А мені так хочеться знову відчути себе бажаною в його обіймах. Відчути його руки, губи. Піддатися цій шаленій пристрасті.

Найімовірніше, це гормони.

Точно, усьому виною гормони.

Інакше чому коли Дамір опускає мене на своє ліжко, я не тікаю? А дозволяю зробити йому із собою все, що він хоче. Навіть не намагаючись чинити опір.