Читати книгу - "Чорні дияволи, Михайло Ноєвіч Пархомов"

— Краще б вони не знадобилися, — озвався Троян, ховаючи гроші. — Ми зашиємо їх у труси.

— Звичайно, — командир кивнув.

— Знаємо, валюту треба берегти, — пожартував Ігорок, який до війни дві навігації проплавав на теплоході «Норильск» і не раз ходив за кордон. І всім чогось стало весело. Валюту треба берегти. А життя?..

Було вже темно, коли човен обережно сплив. Вони один по одному вибралися з рубки на слизьку палубу. Море було майже спокійне. Тільки вітер здував з нього легку піну. Але небо на заході обклали низькі кошлаті хмари.

Комбінезони вони вдягли ще в рубці, залишивши там своє флотське обмундирування, і тепер, вийшовши на палубу, натягли гумові маски, які щільно облягали обличчя. Кисню в балонах повинно вистачити, приблизно, на п'ять годин.

Насамперед вони вийняли з металевих циліндрів обидві торпеди і уважно, навіть прискіпливо, оглянули їх. Щоб чогось не проґавити!.. Торпеди були цілком справні. Вони чекали їздців.

Осідлавши свого слухняного «Дельфіна», на якому він тренувався ще на базі, Нечай всунув ноги в стремена і відкинувся до пологої спинки. Чекав, поки сяде Сеня-Сенечка. Та ось і він влаштувався. Можна вмикати двигун.

йому подумалося, що збоку він і Сеня-Сенечка, мабуть, схожі на мотоциклістів-циркачів, що готуються до гонок по вертикальній стіні. На афішах такий номер називають не інакше як «смертельним». А тепер… Не було ні притихлих глядачів, якщо, звичайно, не рахувати командира човна, котрий спостерігав усі приготування, ні в бездоганно зшитому фраку шпрехталмейстера, який перед початком виступу артистів виходить на арену й оголошує в мертвій тиші гучним, добре поставленим і натренованим голосом: «Сві-то-вий ат-трак-ціон!.. Уперше в сві-ті…» Але Сеня-Сенечка торкнув його за плече, і Нечай, відігнавши ці думки, поклав руку на підойму. Сигнал означав: «Приготуватись!»

Обидві торпеди відійшли од човна майже одночасно і лягли на курс. Їх ніби притягували до себе далекі вогні Варненського порту. Озирнувшись, Нечай побачив командира човна.

Та ось уже й човен зник у темряві.

Торпеди йшли паралельно до берега. Троян на своєму «Дельфіні» трохи вирвався вперед.

Уже давно Нечай не бачив такої кількості вогнів. Вони сяяли, переливалися, мигтіли… Навіть небо над містом і бухтою було визолочене жаром. Під цим небом, здавалося, не мали поняття про війну. Але чому ж тоді біля входу в порт снують катери? І навіщо вони час від часу скидають глибинні бомби?..

Війна була і тут, під цим веселим золотавим небом. Вона нагадувала про себе знову й знову глухими вибухами бомб і кинджальним спалахом прожекторів, і Нечай, зрозумівши це, вирішив вести торпеду на малій швидкості, майже по самій поверхні моря. Він був напоготові.

Вода сягала йому тільки до пояса.

Спочатку Нечая турбувало тільки те, щоб не випустити з поля зору Ігорка і Трояна, голови яких раз по раз зникали у хвилях. Він намагався не відставати од них. Та потім його увагу привернули катери. Вони вже наближалися.

Та йому пощастило уникнути зустрічі з ними. Досить було Нечаєві плавно натиснути на підойму, як торпеда одразу ж пішла під воду. П'ять метрів, вісім, десять… Орієнтуючись по компасу, Нечай спрямував свого «Дельфіна» туди, де, за його розрахунками, мав бути вхід-у Варненський порт. Тільки б не наскочити на міну! А сіткове загородження вони подолають, повинні подолати.

За даними розвідки, як повідомив командир підводного човна, Варненський порт мав два входи. Лівий був постійно перегороджений бонами, сітками і мінами. Другий, правий, перебував під неослабним наглядом. Це біля нього цілодобово патрулювали швидкохідні катери. Це його освітлювали промені прожекторів, старанно обмацуючи море, вихоплюючи з темряви то риболовні сейнери, що нерухомо застигли на зовнішньому рейді і підтримували трос протичовнової сітки, то сторожові катери, які нишпорили вздовж неї. І хоч Нечаєві хотілося темряви (здавалось, — саме в ній порятунок), він усе-таки скерував торпеду праворуч. Краще вже мати справу з прожекторами, ніж з мінами. Якщо в темряві ненароком наскочиш на таку холодну дурепу — одразу підеш на дно.

Щільна темрява підводного царства давила на плечі, притискала до сідла. Вода охолодила руки і груди. Але Нечай майже не відчував цього. У нього вистачало інших турбот. Перед ним таємниче світилися циферблати приладів. Довге тіло «Дельфіна» дрібно тремтіло. Треба було не тільки керувати торпедою, але й регулювати редукційним клапаном доступ повітря, про що нагадував їм перед розлукою Микола Сергійович. Інакше задихнешся.

Іноді він прислухався до власного дихання. Воно здавалося йому надто гучним.

Та ось сторожові катери залишилися начебто позаду.

Торпеда мчала далі.

А що це попереду? Він зрозумів, що то сітка. Вона була так близько, що можна навіть поторкати руками. Освітивши її ліхтариком, Нечай подумав, що йому повезло. Це була всього-на-всього рідка протичовнова сітка. Але що торпеда, порівняно з підводним човном? Голка… «Дельфінові» не важко було проскочити через будь-яке вічко.

Уже по той бік сітки, в порту, Нечай глянув на годинника. Пора! Треба було спливати. Він подумав, що Ігорок і Троян теж, напевно, уже проскочили. Було домовлено, що Троян спливе рівно о 22 годині 45 хвилин.

Виринувши з води, Нечай озирнувся навсібіч. Просто над ним нависала висока корма якогось корабля. За сотню метрів темнів силует другого транспорта. Довгий, вугільно-чорний…

Ховаючись за бочку, на яку був заведений якірний цеп, Нечай ледве прочитав напис на рубці транспорта: «Родопи». Пригадав, що є такі гори на Балканах, він учив це ще в школі.

Ні на цьому транспорті, ні на інших кораблях не підозрювали про небезпеку. Судна освітлені. Відблиски ілюмінаторів були розкидані мідними п'ятаками по маслянисто-чорній воді.

Прикинувши на око водотоннажність транспорта, Нечай подумав, що в ньому не менше дванадцяти тисяч регістрових брутто-тонн. Оце так здобич! І одразу ж замружився, втягнув голову в плечі. На якусь мить його засліпив береговий прожектор. Невже помітили?.. Здалося, ніби не легкий прозорий промінь, а важку колоду опустили йому на голову, і ця колода приголомшила його.