Читати книгу - "Хмари, Нечуй-Левицький"

вважали на неї. Тоді як інститутки обожували Ольгу, Катерини ніхто не любив. Тим-то вона зосталась по душі лучча од Ольги. Вона була добріша, ласкавіша. Фантазія не заносила її так далеко, в невідомий аристократичний світ; вона навіть не марила про послів і двірських дам, бо менше про їх чула.

Прийшов час виходу Ольги й Катерини з інституту. Турман, де Пурверсе, класна дама, розведена з чоловіком, і всі діячки голосно жалкували за Ольгою, ходили за нею, пестили, цілували. Турман шкодувала, що вона повинна вернуться до матері.

- Наша Ольга зробила б честь навіть при дворі! - часто казала Турман.

- Яка шкода, що вона вернеться до своєї страшної мами! - казала де Пурверсе. - Я боюсь, що ми через рііа через два навіть не впізнаємо нашої Ольги!

Степанида й Марта приїхали в інститут і, подякувавши Турманші й її сестрі за науку й працю, забрали додому своїх дочок. Ольга плакала, неначе її розлучали навіки з рідною матір'ю та з рідними сестрами. Вона обійшла а Катериною й зо всіма класними дамами весь інститут, заглянула в усі закутки, перецілувала все і всіх і, ридаючи, впала на руки Турман. Сама Турман все кахикала модним кашлем та затуляла рот хусточкою. Навіть Катерина трошки заплакала, покидаючи навіки інститут. Ольгу вивели до екіпажа попід руки і в сльозах посадили коло матері. Турман просила її навідуваться до інституту й навіть писати до неї.

Степанида й Марта привезли своїх дочок додому. Батьки стріли їх на порозі й поблагословили. Ольга ввійшла в залу, де вже окрасою зали був куплений для неї гарний фортеп'ян. Вона обійшла всі батьківські горниці з очима, червоними од сліз. Батьківські покої, просторні й гарні самі по собі, довго ще здавались їй, після дуже високих і світлих інститутських покоїв, дуже низькими й тісними. Ольга приїхала додому зрання в будень.

Дашкович зараз поїхав на лекцію, а Степанида пішла до малих дітей, а потім господарювала в пекарні. Ольга зосталась сама в залі. Вона довго сиділа й думала. Заплакані очі трохи обсохли. Вона спробувала грать, але музика не йшла на її збентежену душу. Ольга пішла B батьків кабінет і почала переглядать книжки: взяла в руки філософську книжку, розгорнула, читала, читала, слова не втямила й поклала; потім достала другу книжку з червоним корінцем, з золотим написом. Вона думала, що та якийсь цікавий французький роман, а то був Декарт. [60] Ольга розгорнула його, читала, читала, нічогісінько не poзібрала й знов поклала на голичку. Потім їй попалась в руки історія і так само не прийшлася їй до смаку. Врешті всього, їй влізли в руки українські пісні. Вона розгорнула, подивилась, і їй здалось, що то писано по-церковнослов'янському абощо.

"Які все чудні книжки в бібліотеці мого тата, та все на якихсь чудних мовах", - подумала Ольга, передивляючись написи на корінцях книжок.

Швидко їй надокучило те; вона вернулась до другої кімнати і почала граться з маленькими сестрами, але й те їй швидко остогидло. Ольга вскочила в пекарню, де куховарка сікла м'ясо на столниці, а її мати, скинувши празникову одежу, в простенькій буденній сукні вешталась коло якогось пирожного.

- Може, дочко, поможеш нам? - спитала мати, жартуючи, в дочки.

- А ви думаєте, що нас в інституті не вчили куховарить? Ми діжурили в пекарні всі по черзі, - сказала Ольга. Одначе куховарська справа й обстава в пекарні з димом, з духотою, з високою куховаркою, в котрої позакачувані рукави одслоняли зборові чорні й товсті руки, зовсім не сподобалась Ользі. Вона постояла, швиденько вискочила звідтіль і побігла в садок. В садочку було багато квіток. Кущі бузку й рожі розрослись попід барканами і закривали їх навкруги од очей. Доріжки були чисті й посипані піском. Ольга довго ходила по садку, нарвала пучок квіток. На свіжому повітрі швидко обсохли її інститутські сльози. Сонце почало припікать їй в голову. Вона почала нудиться, звикши в школі до товариства молодих подруг, і вийшла з садка на подвір'я. Там погонич вичищав станю.

- Пхе! - аж приснула Ольга, подивившись на таку прозу, і побігла додому, трохи не наткнувшись на корову. Вона ввійшла в покої, і знов її обхопило прозаїчне, буденне життя. Ольга почала нудиться й побігла через вулицю до Катерини.

Катерина сиділа з матір'ю й шила сорочки для маленьких сестер. Ольга прожогом вскочила в покої з червоними очима.

- Чи ти, Ольго, й досі ридаєш за інститутом? - спитала її Катерина.

- Чи вже ж ти так швидко забула його? - спитала в свою чергу Ольга. - Яка ж ти прозаїчна!

- Забула, бо нема про що й пам'ятать; а плакать, то й зовсім-таки нема за чим.

- А мадам Турман? А маркіза де Пурверсе? - спитала Ольга.

- Нехай вони собі здорові будуть, - промовила Катерина так спокійно, наче те все було давно минувше.

- Чи вже ж тобі не жаль за такими добрими людьми?

- Може, вони й добрі, тільки не задля мене, - сказала Катерина. - Сказати по правді, я зовсім не обожувала їх; вони мені аж обридли своїм чванством, своєю брехнею про послів і за свою небувалу аристократичну рідню.

- Але ж їх обожував увесь інститут!

- Може, й усей, тільки ке я, - тихо сказала Катерина, приміряючи сорочечку на маленьку сестру.

- Одже ж я ніколи не згоджусь з тобою! - сказала з досадою Ольга. - Як швидко ти впала в прозу! Яка ти стала черства!

- О, я хочу мерщій вибить з голови інститутський романтизм, - сказала Катерина.

- Ходім хоч пограємо в чотири руки, бо мені так важко, так тяжко на серці! - сказала Ольга, важко зітхнувши.

Сестри посідали за рояль і почали розбирать нову п'єсу, часто спинялись, вилічували такт, міркували, морочились та й годі сказали! Одна звертала провину на другу, і швидко вони побачили, що обидві не винесли з інституту путнього розуміння музики! Вони потомились і покинули грать.

- Годі вже з нас тієї поезії! Давай браться знов до прози, - сказала Катерина, сідаючи знов за шиття.

- Що ж ми теперечки будемо робить? - спитала Ольга.

- Будемо обідать, а по обіді будемо гулять в Царському садку, і вже не