Читати книгу - "Моє зведене прокляття, Анастасія Соловйова"

Я злюся на себе весь тиждень, бо Алекс, звісно, не приїжджає до батьківського дому. Йому байдужі фотографії п'ятирічної давності, навіщо він тоді мені написав?

— Та забий, Міко, — радить Оленка. — Алексу ти ніколи не була потрібна. Його Христина привабила, а не ти.

— Виходить, що я. Тільки з синіми очима, — заперечую.

— Ні. Чоловік відчув легкий здобич, загорівся, додому покликав, а ти його продинаміла. Тепер у Алекса гештальт незакритий: він би хотів переспати з тією фатальною Христоною, але, на жаль, не може. Замість спокусливої ​​незнайомки він тепер бачить лише зведену сестру. І нікого більше, — розводить руками Олена.

— Так, авжеж, тільки зведену сестру, — бурмочу я. Не хочу сперечатися з подругою, це марно.

Натомість є й добрі новини. Ось уже тиждень ми з Макаром офіційно зустрічаємось. Він називає мене своєю дівчиною, щодня дзвонить, питає, як мої справи, цікавиться подробицями мого життя. Ми після того поцілунку ще на два побачення сходили, і мені все більше подобається Макар. Він чудовий! За таких добрих хлопців виходять заміж.

— Ти тільки будь обережна, люба, — радить мама. Я запізнююся на зустріч із Макаром, він запросив мене в кіно.

— Ти про що?

Я проводжу гребінцем по волоссю, ще раз оглядаю себе в дзеркалі і повертаюсь до мами. Вона сидить на ліжку, спина рівна, погляд стурбований.

— Не завжди добрі хлопці справді добрі. Вони можуть прикидатися такими заради власної вигоди.

— Та ну, — безтурботно махаю рукою. — Макар не з таких. Він не вдає. Як Василь Андрійович. Адже він теж ідеальний, чи не так?

— Ні, — м'яко сміється мама, у неї щоки рожевіють, як буває щоразу при згадці вітчима. — У Васі теж є недоліки, просто він добре їх приховує.

— Які ж у нього вади? — цікавлюсь я, сідаючи поруч із мамою.

— Він любить спати з відчиненим вікном, а я через це мерзну навіть під ковдрою, — серйозним тоном вимовляє мама.

— Чудовий жарт, — виразно дивлюся на нього.

Мама посміхається, а потім тихо вимовляє:

— Раніше Вася надто багато часу приділяв роботі. Через це страждали його близькі.

— Ти про Алекса?

Серце робить шалений кульбіт у грудях, пульс моментально частішає. Я встаю і починаю ходити кімнатою. Шафу щільно закриваю, ховаю в тумбочку туш для вій. Губи пересохлі облизую. А мама все мовчить, інтригу навіщось тримає!

— Так, про нього. Вася не був добрим батьком, він не займався сином.

— У житті б не подумала, що ми говоримо про одну й ту саму людину.

Василь Андрійович завжди був добрим до мене і жодного разу не дорікнув за те, що я користуюсь його грошима. Мама також ніколи не чула від нього поганого слова.

— Тому я й кажу: будь обережною, люба. Іноді люди змінюються на краще, але це велика рідкість. А ідеальних принців і не буває. Хіба що у казках.

Я міцно обіймаю маму, дякуючи їй за сказані слова. Сите і комфортне життя мене змінило. Я перестала насторожено ставитися до людей, хоча небезпека може чатувати всюди. І навіть за усмішкою нібито ідеального Макара.

На наше побачення я приїжджаю так пізно, що ми пропускаємо кіно.

— Нічого страшного, головне, що ти прийшла, — з усмішкою каже Макар і коротко цілує мене в губи.

Ми вечеряємо на фуд-корті. Не хочу, щоб Макар постійно витрачався на дорогі ресторани, а він категорично проти розподілу рахунку.

— У моєму рідному місті навіть таких фуд-кортів не було, — розповідаю я, куштуючи картоплю фрі. — Я вперше спробувала бургери у п'ятнадцять років. І до кінотеатру справжнього того ж дня сходила. Щаслива була — словами не описати!

— Не уявляю, що ти тоді відчувала, — Макар накриває мою руку і злегка погладжує кісточки. — Ти особлива дівчина, Міко. Я таких ніколи не зустрічав.

Я намагаюся знайти у його погляді хоча б натяк на брехню. Але в його очах бачу лише захоплення. Або він професійний актор, або мама марно переживає.

— Спасибі, — я ніяково відсмикую руку і хапаю бургер. — Хочу цю смакоту швидше доїсти.

Ми довго цілуємось у парку, серед густих дерев. Місяць освітлює простір навколо нас, зрідка лунає сміх перехожих чи радісний гавкіт собак.

Боже, мені настільки прісно під час поцілунку, що я звертаю увагу на чужі звуки!

— Все добре? — запитує Макар, торкаючись губами мого обличчя. — Я не надто на тебе тисну?

— Ні що ти! Все відмінно.

— Тоді я хотів запитати: може, наступних вихідних ти прийдеш до мене? Я покажу колекцію піратських кораблів.

— М-м-м, а ти знаєш, як зацікавити дівчину, — сміюсь я.

Макар із самого дитинства обожнює фільми та книги про піратів, тому купує все, що з ними пов'язано. Карти, фігурки, архітектори. Я якось жартома сказала, що хочу побачити його колекцію.

— Це означає, що ти згодна? — уточнює Макар. І так пильно на мене дивиться, ніби від моєї відповіді залежить чиєсь життя.