Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

допомогу і від смерти визволення отримати, бо жодного не можеш мати уповання і відваги до Христа, Його ж спершу відрікся добровільно". Відповів мужній Христовий мученик Теодор: "Неправду говориш, о воєводо, наче я був відрікся Христа Бога, я тільки покинув священний клир через недостойність свою. Тому й нині найбільше маю кров свою пролити за віру Христову й померти задля любови Його, аби Владика мій милосердний простив мені нині те, у чому я перед Ним раніше нагрішив. Бо й твій раб, якщо б утік від тебе, а потім повернувся і подвизався б за тебе аж до смерти, чи не отримав би за попередню втечу прощення від тебе через явлену пізніше до тебе вірність?" Сказав воєво да: "Хай буде воля твоя, я запропонував те, чим міг би ти врятуватися від смерти". Коли ж спекулятори-мурини оголили мечі свої і, взявши святих мучеників, кожного осібно на страту розводили, Теодорові Кратиру трапилося поблизу Константина-патриція стояти. 1 боявся за нього Теодор, аби, побачивши його страту, Константин не змалодушив і не забоявся страху смертного, тож почав його вмовляти, говорячи: "Чуєш, пане мій, ти нас усіх і сану висотою, і доброчинств красою перевищуєш, годиться, щоб ти першим серед нас був мучеником, швидше від нас усіх прийняв вінець від Ісуса Христа, Царя Небесного, як же і від земного царя найбільш шанований був дарами і почестями". Святий же Константин сказав до нього: "Найбільше тобі, настільки мужньому, годиться те зробити ~ першим покласти за Христа свою душу, щоб так і мене, й инших друзів послідовниками собі мати". Теодор же святий помолився, вручаючи душу свою Богові, до спекулятора підійшов і з готовністю славну при йняв кончину мученицьку через меч. А після нього инші святі за порядком і за чином попередніх санів своїх, наче на царський бенкет кликані, один одного під меч випереджали, нітрохи страху смертного, ані збентеження, ані малодушности ніякої по собі не виказували, що дивувався воєвода вельми, споглядаючи мучеників, які з таким упованням до смерти поспішали, І так святих сорок два мученики життя своє мужньою за Господа свого смертю місяця березня у шостий день закінчили. Після убиття святих мучеників сарацинський князь звелів і вищеназваного апостата, того, що Вадитзис називався, мечем убити, кажучи: "Якщо правдивим християнином був, то не годилося йому від своєї ухилятися віри, і якщо не зберіг віри до свого Христа, як може до нашого Магомета віру берегти? Своїм християнам став ворогом, передавши їх у руки наші, то, якщо настане час лихий, як не стати йому нашим зрадником? Для своїх невірним був, чи чужим буде вірним? Ніколи". І відтяли голову мечем окаянному тому, і прийняв достойну винагороду від сарацинів за свою до них приязнь, що передав їм преславний і прекрасний град християнський Аморію. Наступного дня за наказом княжим вкинено в ріку Єфрат тіла святих сорока і двох мучеників, туди ж і апостата потятого труп вкинули. І невдовзі виявилися мученицькі тіла з иншого боку ріки при березі цілими, голова кожного пристала до тіла свого, лежали разом один біля одного благоліпно. А того апостата труп виявився далеко від святих, і голова його була окремо, далеко від трупа. Святих-бо тіла вірні взяли і з шаною поховали, а того беззаконного зрадника труп і голову крокодили розшматували і з'їли. За всіх цих [сорока двох] нехай буде слава Христу, Богові нашому, якому з Отцем і Святим Духом поклоняємося навіки. Амінь.

У той самий день страждання святого преподобномученика Конона із сином його однойменним Кононом, які в Іконії постраждали

У часи Авреліяна-ката був чоловік в Іконійському граді, йому ж ім'я Конон, з доброго роду і богобоязливий, мав жінку, вірну в Господі, обоє ж до вишньої батьківщини любов'ю горіли і небесної понад земну бажали чести і слави. Щодня молитвах своїх просили Бога, щоб дав їм сина. їх же молитви Господь почув, дав їм народити сина, і нарекли йому ім'я батькове — Конон, Але мати після народження хлоп'яти того ж дня відійшла до Господа з добрим упованням, певна була спасення свого через народження дитини, бо казав апостол: "Жінка через народження дітей спасеться". Блаженний же Конон у молитвах дні і ночі провадив, і коли мав хлопчик сім років, усе, що мав, роздав убогим і, взявши хлопця, в монастир пішов і чернечий прийняв вишкіл. Таку ж йому Бог подарував благодать, що сліпих просвітлював, прокажених очищав, бісів виганяв і з різних хвороб у попереднє повертав здоров'я, й инші робив чуда преславні. Ріка ж в Іконії у час весни вельми наводнювалася і виходила з берегів своїх, багатьом громадянам і мешканцям краю завдаючи шкоди, затоплюючи ниви, вертогради, доми. Якось, коли, як звичайно, наводнилася ріка і зробила більше, ніж перед тим, затоплення багатьох поселень, народ іконійський прийшов до Божого чоловіка Конона святого і, припавши до ніг його, просив: "Поможи нам, рабе Божий, бо ріка наводнилася понад міру і затоплює нас і все наше, і велика кількість людей з того берега ріки не може прийти сюди". Блаженний Конон сказав до них: "Я, браття, грішний і недостойний і що зможу зробити?" Весь же люд почав взивати велегласно: "Святий Кононе, рабе Божий, поможи нам!" Тоді святий Конон, ставши, пішов на берег ріки і, звівши очі до неба, сказав: "Господи, Ісусе Христе, як же почув Ти Мойсея, раба Твого, у морі Червонім і перевів синів Ізраїлевих по сухому, так, о Владико, і мене почуй нині. Не заради мене почуй мене, але задля люду цього, щоб побачили чуда Твої і прославили Ім'я Твоє благословенне навіки-віків". Коли ж весь народ промовив "Амінь", зразу ріка розділилася надвоє, частина її раптом назад потекла, а частина своїм шляхом пішла. І весь люд, чоловіки і жінки, в один голос скрикнули, хвалячи Бога, який рятує всіх, що уповають на Нього.

І повернулися люди і худоба на свої обійстя, з яких же водою нагнані були. Вода ж назад повернулася, потопила верхні села і не лише наповнила долини і провалля, а й горби покрила. І знову весь народ прийшов до чоловіка Божого, розповідаючи йому про все. Він же, вставши, до ріки прийшов, зробив хресне знамення на ній і мовив: "Послухай веління Всесильного Бога і збери всі води свої в ложе своє, і не перевищуй меж своїх, не затоплюй людських обійсть". І зразу ріка, наче раб, що слухає пана свого, послухала веління угодника Божого й пішла своїм