Читати книгу - "Війна Калібана"

- Станція Ґанімед, - почав капітан, - найважливіший виробник продуктів харчування і аграрний центр поза Землею і Марсом. Він не може просто зколапсувати. Вони цього не допустять. Боже милий, люди прилітають сюди аби завести дітей.

Пракс підвів голову. Ще день тому він би не міг пояснити усе це. По-перше, в його крові було не досить цукру, аби живити думки. По-друге, йому нікому було їх проговорювати. Чудово знову мати можливість міркувати, навіть якщо він мав пояснювати, наскільки погану ситуацію слід очікувати.

- Ґанімед мертвий, - сказав Пракс, - тунелі скоріш за все втримаються, але навколишнє середовище і соціальна структура вже впали. Якщо навіть якимось чином зможемо повернути на місце природнє середовище, - а це неможливо без величезних обсягів роботи – скільки людей тут залишаться? Скільки потраплять до в’язниці? Нішу-то щось заповнить, але воно буде вже не те.

- Тому що каскад, - докинув Голден.

- Атож, - вів далі Пракс, - ось що я намагався сказати раніше Амосу. Все ламається. Приставляння запасів, можливо зроблять падіння дещо м’якішим. Але вже занадто пізно. Вже запізно, і так як тут немає Мей, і ми не знаємо що зламається наступного разу я маю йти з вами.

- Праксе, - сказала Касандра. Ні. Наомі. Можливо його мозок ще не працює не повну силу, навіть тепер, - Стрікленд і та жінка, навіть якщо вони вважають, що можуть вбезпечити її, вона на справді не можуть. Розумієш? Навіть якщо вони її не зачепили, все навколо них починає розвалюватися. А якщо вони залишились без повітря? А якщо не розуміють що відбувається?

- Я розумію що це не легко, - продовжив Джим, - але крик тут не допоможе.

- Я не кричу. Я не кричу. Я просто кажу вам що вони забрали мою маленьку дівчинку геть, і мені треба піти і забрати її. Я маю бути там, коли ви відкриєте ті двері. Навіть якщо там її немає. Навіть якщо вона мертва, я маю бути тим, хто її знайде.

Звук був хрустким, професійним і дивно-красивим: магазин сковзає в пістолет. Пракс не помітив як Амос знову дістає його з коробки, але темний метал знову був в чималих долонях чоловіка. Лиш здрібнів у його пальцях. Поки він дивився, Амос дослав патрон. Потім узяв зброю за цівку, акуратно тримаючи так аби вона весь час дивилася на стіну, і передав йому.

- Але я вважав… почав було ботанік, - ви ж казали що я не…

Амос ще на дюйм протягнув руку у жесті, який не можна було ні з чим сплутати. Візьми це. Він виявився важчим, аніж на вигляд.

- Е..Амосе? – перепитав капітан, - ти щойно дав йому споряджену зброю?

- Доку потрібно там бути, кепе, - знизавши плечами відповів Бертон, - тож я думаю він мав би піти.

Менґ помітив як Наомі і Голден обмінялися поглядами.

- Амосе, можливо нам варто проговорити механізм прийняття рішень, - мовила Нагата, акуратно вимовляючи слова.

- Сто пудей, - відповів механік, - як тільки повернемося.

Пракс тижнями блукав по рідній станції як місцевий. Біженець, якому ніде приткнутися. Він звик до вигляду коридорів, як очі людей ковзають по ньому на той випадок, якщо він захоче кинути свої бебехи поряд з ними. Тепер, коли Пракса було погодовано, озброєно і він складав частину групи, станція стала іншим місцем. Люди ковзали по ним поглядами, але страх був інакшим, в їх очах він боровся з голодом. Голден з Амосом не були змарнілими від недоїдання, вираз їх очей, коли вони дивилися на розпад, який не зупинити. Наомі лишилась на борту, зламавши місцеву мережу охорони, готуючись координувати їх рух, якщо доведеться розділитися.

Можливо вперше за все життя Пракс почувався аутсайдером. Він дивився на рідне місто і бачив те, що й Голден: широкі проходи з малюнками, чи просто пофарбованими верхніми частинами стін. Нижні частини там де могли торкнутися люди мали товсту ізоляцію. Сирий лід Ґанімеду міг відірвати пасмо плоть від кісток од найменшого дотику. Проходи стали занадто темними, бо вуличне освітлення почало виходити з ладу. Широкі коридори, якими Менґ ходив ще школярем стали темними камерами, зі звуками крапель води, так як регуляція клімату теж вийшла з ладу. Рослини. Які ще не померли – помирали, повітря у горлі відчувалось застояним, - скоро увімкнуться аварійні рециклери. Мають скоро увімкнутися. Буде краще.

Значить Голден був правий. Схудлі, розпачливі люди повз яких вони проходили були вченими-дієтологами, грунтотехніками, спеціалістами з обміну газів і персоналом агропідтримки. Якщо станція Ґанімед загине, каскад нею не обмежиться. Щойно останній борт з їжею злетить, Пояс, Йовіанська система і незліченна кількість довготермінових баз на власних орбітах будуть змушені шукати інше джерело вітамінів та мікропоживи для своїх дітей. Пракс міркував, чи вдасться базам на віддалених планетах себе підтримувати? Хіба що вони мають систему гідропоніки повного циклу, дріжджові ферми і в них нічого не станеться…

Він просто відволікав увагу. Він чіплявся за будь-що інше, аніж страх того що чекало його за тими дверима. Він скористався такою можливістю.

- Стояти! Всі ви.

Голос був низький, грубий і вологий, немов голосові зв’язки чоловіка витягнули і волочили по грязі. Він стояв позад них, у центрі перетину льодяних тунелів, з ледь натягнутою на грузне тіло на два розміру меншими військово-поліційними обладунками. Акцент і статура видавала в ньому марсіянина.

Амос з Голденом зупинилися, повернулися, не дивлячись нікуди, крім чоловіка перед ними. Пракс прослідкував за їх поглядами. Ще один чоловік зачаївся десь поряд них. Напад паніки мав мідний присмак.

- Я бачу шістьох, - озвався Голден.

- Як щодо гавріка в сірих штанях? – запитав Амос.

- Добре. Хай буде сім. Той з нами від самого корабля, значить. Він може бути кимось іншим.

- Все одно шестеро більше за трьох, - озвався голос Наомі у них у вухах, - хочете аби я допомогу прислала?

- Гаряче, холєра. А в нас є допомога? – перепитав Амос, - покличеш Супітаяпорнів і вони їх до смерті заговорять?

- Ми можемо з ними справитись, - сказав Пракс, полізши за пістолетом, - ми не повинні нікому дозволяти..

Широка долоня Амоса накрила його долоню, утримуючи зброю в кишені, поза полем зору:

- Це не ті в яких варто стріляти. Це ті, з якими треба говорити.

Голден виступив до марсіянина.