Читати книгу - "Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста"

Коли я прийшла додому, то відчувала себе жахливо. Я впала на диван та ледь не заплакала. Сьогоднішня зустріч із Маланюком лише розхитала мої нерви. Він сказав, що кохає мене та зробить своєю, проте так не має бути. Я дружина Ральфа і не маю права дивитися на інших чоловіків, але, на жаль, все сталося зовсім не так. Моє тіло піддалося пристрасті та тепер гризе совість. Мені дуже соромно за мій вчинок. Я не знаю, що треба зробити, щоб не відчувати себе перед Лаудою повією.

Мені хотілося зникнути, провалитися скрізь землю, однак мені тільки був доступний сон, який забрав мене у своє царство. Там мої очі бачили вишневий сад та гойдалку. Я сиділа на ній та спостерігала за червоними соковитими плодами, які висіли на деревах та гойдалися від вітру. Все було настільки реалістично, що мені не хотілося покидати цього місця, однак хтось почав мене штурхати у плече. Я обернулася - нікого нема, а коли повернулася назад, то мої очі бачили білу стелю.

- Ліно, як ти? - питав мене голос мого чоловіка.

- Яка година? - проігнорувала я Ральфа, який сидів біля мене та гладив моє плече.

- Уже восьма, - сказав він.

- Багато спала, - намагалася встати, але тіло не хотіло цього. Воно лежало пластом.

- Але я надіюся, що ти трішки відпочила?

- Так, мені вже краще..

- Це добре, - протягнув він. - Тоді поки лежи, а я піду та приготую вечерю.

- Дякую, але тобі не буде важко? - запитала я.

- Ні, - усміхнувся Ральф та пішов до спальні, де скинув із себе чорний костюм та одягнув сині джинси та сіру футболку.

Я тим часом лежала та шукала в собі сили піднятися. Це було зробити доволі важко, однак можливо. Через п'ять хвилин я стояла під гарячою водою та змивала погляд колишнього шефа, який досі вібрував на мені ...

Коли я вийшла з ванної кімнати, то відчула носом аромат смажених грибів та варених макаронів. Ральф стояв на кухні біля плити та щось різав.

- Пахне дуже смачно, - сказала я, сівши за стіл.

- Надіюся , що смак буде не гіршим, - відповів він, шукаючи щось в шафі.

- Буде.

- Може вина? - запропонував чоловік, знайшовши потрібний пакет зі спеціями та став сипати його вміст у каструлю

- Я не проти .

- Це добре, - поклав пакетик він на місце та пішов до холодильника. За мить у його руках була пляшка з алкоголем, який він розлив по бокалах.

- Я не знала чому, але мені здалося, що ти сьогодні була доволі скута, а ніж зазвичай, - сказав Ральф, поставивши перед мною тарілку з їжею та келих.

- Тобі здалося, - усміхнулася я.

- Ну добре, - взяв він бокал у руки.

Ми вечеряли мовчки. Мій мозок знову думав про Маланюка. Я чула його голос та відчувала на собі...

- Ліно? - витягнув мене з думок Лауда.

- Що? - глянула я на нього.

- Куди ти зникаєш? - запитав він.

- Я тут, - збрехала я, зробивши ковток вина, який був останній. Бокал був пустий.

- Точно? - зиркнув чоловік на мене.

- Так, - махнула головою. - Може ще вина?

Ральф усміхнувся та встав. Він підійшов до мене та став масувати мені плечі. Це мені подобалося, однак його подальші дії не викликали в мене захват.

- Може ходімо до спальні? - шепотів його голос.

- А вино? - дивилася я на пляшку з рубіновою рідиною.

- Потім ним посмакуємо. Зараз мені хочеться тебе...

Лауда почав мене цілувати, що було неприємно. Кожний його рух породжував   відразу. Я ледве стримувала себе та молилася, щоб це закінчилося. На щастя, якась надприродна сила почула мене - хтось дзвонив Ральфу. Перший дзвінок він проігнорував, а ось другий взяв.

- Хто це? - поцікавилася я, щоб знати кому подумки дякувати.

- Клаус, - невдоволено сказав він.

Брат Ральфа щось швидко почав говорити. Ця інформація була не сильно позитивна, бо обличчя мого чоловіка напружилося.

- Щось сталося? - дивилася я на нього.

- Так,- пробурмотів рудий.