Читати книгу - "Вітер у верболозі"

добре, коли в тебе необтяжена душа, чисте сумління та ще гроші в кишені і ніхто не нишпорить довкола, щоб упіймати тебе й знову потягти до в’язниці; коли ти можеш простувати туди, куди манить і веде дорога, і тобі, власне, байдуже — куди. Але метикованому Жабі це було, певно ж, не байдуже, і він ладен був тупнути ногою об дорогу, розгнівавшись, що та мовчить, неспроможна нічим зарадити, коли для нього важить кожна хвилина.

Непоказна лісова дорога невдовзі поєдналася Із скромною сестрицею, що мала вигляд каналу з водою, і вони побігли далі поряд, у цілковитій згоді, але теж без усякого бажання сказати бодай слово, не по-товариському ставлячись до перехожих. «А, хай вам чорт!.. — розсердився Жаба. — А втім, як там не є, одне цілком ясно. І дорога й канал ідуть звідкись, отже, і ведуть кудись. Май це на увазі, Жабо, хлопчику мій!» І він завзято зачимчикував понад каналом.

Із-за повороту важкою ступою вийшов кінь, нахиливши голову, мов у тривожній задумі. Від мотузяних посторонків, прив’язаних до хомута, тягнулася довга линва; напинаючись від кожного кроку коня, вона ронила додолу великі перлисті краплі. Жаба почекав, поки кінь протюпав повз нього, і став гадати, що ж то йому ще послала доля.

Тихо заплюскотіла вода, і з-за вигину каналу прямо на нього випливла барка. Її яскраво розмальований планшир ковзав нарівні з берегом. На барці сиділа огрядна жінка в крислатому полотняному капелюсі, міцною рукою тримаючи румпель.

— Який чудовий ранок, мем! — гукнула вона до Жаби, порівнявшися з ним.

— Насмілюся сказати, він справді чудовий, мем! — чемно відповів Жаба, ступаючи берегом поряд з баркою. — Та, насмілюся сказати, він особливо чудовий для тих, у кого нема такого жахливого клопоту, як оце в мене. Маю заміжню дочку, так от вона надіслала звістку, щоб я негайно приїхала; от і їду, а не знаю, що ж там скоїлося чи має скоїтись. Але боюся найгіршого — ви, певно, розумієте мене, мем, бо, мабуть, теж мати. І от покинула діло без нагляду — я, знаєте, тримаю пральню. Та й діточок маленьких теж залишила на чужих людей, а таких неслухів та шибеників, як мої бісенята, й світ не бачив; і гроші загубила, ще й з дороги збилася, а що там у дочки могло статися, про те і думати не хочу!..

— А де ваша дочка живе? — поцікавилася жінка на барці.

— Вона живе десь недалеко від річки, мем, — озвався Жаба. — Поблизу того гарного будинку, що зветься Терем Жаб, десь зовсім поруч, словом, у тих краях. Певно, ви чули про Терем Жаб.

— Терем Жаб? То я ж туди і їду, — сказала жінка на барці. — Цей канал за кілька миль впадає у річку, трохи вище рід Терема Жаб, а там уже рукою подати. Сідайте до мене у барку. Стривайте, я зараз вам допоможу.

Вона підпливла до самого берега, і сором’язливий Жаба, розсипаючись у вибаченнях та подяках, обережно ступив на барку й сів, на превелике своє задоволення. «Знову повезло Жабі! — подумав він. — Моє таки завжди зверху!»

— То ви тримаєте пральню? — люб’язно спитала жінка, коли вони попливли далі.

— Це справді вигідне діло, скажу я вам, якщо дозволите так це назвати.

— Кращої пральні нема в усьому графстві, — безтурботно відповів Жаба. — У мене дуже пристойні клієнти... Нізащо не підуть до іншої, хоч би їм ще й приплатили, бо знають мене! Бачте, я оволоділа цією справою досконально і цілком віддаюсь роботі. Прання, прасування, крохмалення, готування гарних сорочок до вечірніх костюмів для поважних джентльменів — усе те потребує мого невсипущого ока.

— Але ж не все робите самі, мем? — шанобливо спитала жінка.

— О, я маю дівчат, — не затинаючись, відказав Жаба. — Двадцятеро дівчат чи щось близько того, і всім вистачає діла. Але ж ви знаєте, мем, що то таке — дівчата! Зухвалі розпусниці, ось як би я їх назвала!

— І я теж! — із серцем підхопила жінка. — Але, дозволю собі зауважити, ви ще їх приструните, тих лінивих нехлюйок! А ви справді дуже любите прати?

— Та я просто не уявляю свого життя без тієї роботи! — сказав Жаба. — Вона мене тримає на світі. Не знаю більшої втіхи, ніж опустити руки в ночви. Та й прати мені дуже неважко. Раз, два — і готово! Справжня насолода, запевняю вас, мем!

— Яке щастя, що я вас зустріла!.. — задумлило мовила жінка — Можна сказати, нам обом добряче повезло.

— Га? Про що це ви? — трохи занепокоївся Жаба.

— От візьміть мене, — не вгавала жінка. — Мені теж подобається прати, як і вам. А втім, подобається чи ні, а мушу порати все сама, та ще й прихватцем, і нікуди не дінешся. Бо мій чоловік таке ледащо, тільки й знає огинатися від роботи, кидає мене з цією баркою напризволяще; тож мені й угору ніколи глянути, не те що прати. Коли по правді, то він би мусив зараз бути тут: стернувати або ходити біля коня. Добре, що у нас такий розумний кінь — сам собі раду дає. А чоловік тим часом повіявся кудись із собакою — вполювати, бачте, кролика на обід. Обіцяв догнати мене біля наступної греблі. Ні, що не кажіть, а на нього не можна покладатися, раз він пішов із псом, бо той ще гірший за нього. А з пранням — якось же треба бути!

— Ет, викиньте прання з голови, — проказав Жаба, якому ця розмова вже не подобалась. — Подумайте краще, як приготувати того кролика. Певна, що попадеться гарний, жирний, молодий. Цибуля у вас є?

— Я не можу зараз думати ні про що інше, тільки про прання,— призналася жінка.

— Мені аж дивно, як ви можете говорити про кроликів, коли перед вами така гарна клієнтка. У мене набралася ціла купа білизни — он у кутку в будці. Якщо хочете, візьміть одне чи двоє з того,