Читати книгу - "Чтиво"

— Довелося зчищати іржу.

— Якщо навіть і так, я нічого не помітила.

— А чи такий я добрий, як Білл?

— Артуре, будь ласка!

— Не ображуся, якщо ти скажеш, що він кращий. Це ж природно. У нього було більше часу тебе вивчити.

— Мені подобаєшся ти.

— Будь чесною,— сказав він.— Я витримаю.

— Дурне питання, і я на нього не відповідатиму.

— Боюсь, ти щойно відповіла.

— Нічого подібного. Я відмовляюся відповідати на дурні питання. От і все.

Знову зависла пауза.

— Вибач,— сказав він.— Я дуже нервую останнім часом.

— Знаю,— відповіла вона.— Переконана, що на тебе чекає успіх.

Саме цього він і боявся. Цікаво, як Білл це переживав? Кажуть, що з кожним наступним разом стає легше. До того ж, низка подій була такою складною, що його внесок був відносно невеликим, і тому його легко можна було пробачити. Він ані на кнопку не натиснув, ані на курок. Він видав книгу.

— Не дочекаєшся зустрічі з читачами? — запитала вона.

— Не дочекаюся, коли тебе побачу,— відповів він.

— Я приведу з собою цілу юрбу.

Він відчув приступ страху. Краще було б, якби вона трималася подалі від усього, що пов’язано з книгою. Він не хотів, щоб на неї впала тінь.

— У тебе ж заняття з танго в цей день.

— Я його відмінила.

— Не варто було,— сказав він.

— Артуре, не будь таким. Я можу танцювати, коли захочу.

— Але ж тобі так подобаються ці заняття.

— Ще більше мені подобається зустрічатися з тобою.

— Будь ласка,— попросив він.— Я нервуватиму, якщо ти там будеш.

— Ой, припини.

— Я серйозно. Не приходь.

Знову тиша.

— Вибач,— сказав він.— Мені дійсно буде нелегко.

Вона мовчала.

— Ну, цього мені не хочеться.

— Ми з тобою пізніше зустрінемося. В якомусь приємному місці на твій смак.

Вони помовчали.

— Гарної тобі подорожі,— сказала вона.

— Дякую.

— Артуре? — вона зробила паузу.— Я тебе кохаю.

— Я тебе теж кохаю.

Він повісив слухавку і почав ходити квартирою. Одинадцята вечора. Через десять годин відкриються перші книгарні, і «Кривава ніч» вийде на волю. Він роздаватиме автографи весь наступний день і зустрінеться з читачами о сьомій тридцять. Попереду виснажливі три тижні. Потрібно відпочити. Але заснути він не міг, не сьогодні. Він увімкнув телевізор. Подивився перші двадцять секунд особливого репортажу про кризу в Злабії та вимкнув, знову почав міряти кімнату кроками.

Той аспект нової реальності, якому Пфефферкорн приділяв найменше уваги, був пов’язаний з минулим. Він як міг ігнорував ці думки, боявся того, куди вони могли завести. Цілий прошарок його особистості утворився як відповідь Біллу. Він назвав себе письменником, що не хоче приносити мистецтво в жертву матеріальним вигодам: анти-Білл. Але протистояти тому, чого не існує, не було ніякого сенсу, і сама думка про те, що він витратив життя на боротьбу з фантомом, спустошувала.

А якщо подумати, чи принесла та боротьба якісь результати? Куди вона його привела? Книгами він виділитися не зміг. Чим же тоді він відрізнявся від Білла, крім свого власного впертого переконання, що вони різні? А якби його, а не Білла, колись завербували для таємного завдання? Може, саме тоді він би одружився з Карлоттою? Чи мав би він дочку? Чи взагалі був би досі живий? Тканина всесвіту раптом порвалася, і крізь дірки він побачив нові світи, деякі зваблювали марними надіями, а деякі лякали без міри.

На верхній поличці в шафі стояла коробка зі старими знімками, на розкладання яких у нього ніколи не вистачало часу. Відчайдушно потребуючи доказів власної незалежності, він витяг коробку і висипав усе на підлогу. Опустився на коліна і взяв фото, що лежало зверху: чорно-білу світлину набагато молодшого себе біля стола в редакції літературного журналу коледжу. На табличці було написано: «Артур С. Пфефферкорн, головний диктатор»,— жартівливий подарунок Білла, натяк на його манеру керувати. Цікаво, звідки він, Пфефферкорн, узяв ідею, що від народження має художній талант? Його мати навіть старших класів не закінчила. Батько не читав нічого, крім звітів про перегони. Та й він сам у дитинстві не любив учитися, надавав перевагу бейсбольним репортажам по радіо та цупив цигарки з кишені батькового пальта. Коли сталася трансформація? Як він став тим, ким став? Йому здавалося, що він