Читати книгу - "Диво для генерального, Аріна Вільде"

Глава 14.2

Я спостерігаю потай за Русланом, який веде машину із серйозним виглядом. Він повністю зосереджений на дорозі та міцно стискає пальцями кермо. Я зітхаю. Відвертаюсь до вікна. Уявлення не маю, про що з ним можна говорити. Між нами справжня прірва.

- Я думаю, нам треба вибрати дату весілля, - раптово каже він і я давлюся повітрям.

- Що вибач?

- Добре якби дитина народилася вже у шлюбі, - каже так спокійно, наче це не щось супер важливе у житті.

- Ти знущаєшся, Руслане? Який до біса шлюб? - зриваюся я та повертаюся до нього. Зовсім з глузду з'їхав.

- Я хочу сім'ю, Алю. Справжню. З тобою.

- А я не хочу виходити заміж тільки тому, що вагітна від тебе, - обурююся я. Його пропозиція здається мені образливою.

Руслан так різко повертає на узбіччя і гальмує, що я скрикую від страху.

Він різко б'є по керму. Потім відкидається на спинку сидіння та прикриває очі.

Я дихаю часто-часто, серце в грудях гуркоче.

- Ти божевільний? – хрипко видавлюю з себе.

Але замість відповіді Руслан розстібає свій пасок безпеки, а потім подається вперед. Дивиться мені просто у вічі. Пропалює темним поглядом.

- Ти правда думаєш, що я готовий пов'язати життя з жінкою, тільки тому, що вона носить мою дитину?

І перш ніж я встигаю йому щось відповісти, він накидається на мої губи і починає мучити мій рот.

Я гублюсь. І водночас не можу протистояти його натиску. Я так часто бачила сни, в яких він так само мене цілує, так часто мріяла про це…

Його губи ковзають до мого обличчя, опускаються до шиї.

- Вважаєш, я не думаю про тебе? - Мене в тремтіння кидає від його гарячого шепіту, і від рук на моєму тілі, і від губ на моїй шкірі. – Щодня думаю. Щодня коридорами ходжу, в надії зустріти тебе. Злився шалено, що ти одружена. Намагався забути, та нічого не вийшло.

- Руслане, - видихаю йому в рот. – Нас же побачать.

- Скло тоноване. Ніхто нічого не побачить. Я хочу, щоб у нас все вийшло, Алю. У нас почалося все навперекій. Знайомство - і відразу вагітність. То чому б не переступити ще одну сходинку і не одружиться?

Він знову повертається до моїх губ, не дає можливості ні мислити, ні щось говорити.

***

Трохи пізніше, коли пристрасть стихла, ми приводимо свій одяг в порядок. Я тремтячими пальцями застібаю блузку на грудях.

Руслан подається до мене, відкриває бардачок і дістає маленьку коробочку. Я завмираю. Не складно здогадатися, що там, але все якось занадто швидко.

- Я не вимагаю від тебе зараз відповіді, Алю. Просто одягни її, я вибирав для тебе. Коли будеш готова, скажеш, що вирішила.

Він відкриває коробочку та дістає обручку. Вона неймовірне. З розсипом камінців. Я затримую дихання, коли він бере мою праву руку.

- Я вже був одружений і, повір, наступного разу я б не одружився, якби не був абсолютно впевнений у своєму рішенні і жінці, яку вибрав. Так що перестань накручувати себе. Так, дитина теж зіграла в цьому роль, але тільки в тому, що прискорила мою тобі пропозицію. Моя дружина через два тижні після розлучення вийшла заміж за мого кращого друга, будучи вже вагітною від нього, після цього я не дуже горів бажанням одружуватися вдруге. Тому ти маєш зрозуміти, наскільки і для мене важливий і складний цей крок. Не тільки ти боїшся, що нічого не вийде. Але в наших силах зробити так, щоб ми стали справжньою сім'єю, а у нашого малюка були люблячі батьки.

- Здається, я зараз розплачусь, - намагаюся пожартувати я і опускаю погляд униз. На обручку, яка трохи завеликеа, але це нітрохи не псує ні її, ні такої дивної пропозиції.

- Ви тепер найдорожче, що є у моєму житті і мій борг - оберігати вас.

- Я... - я сковтую та прочищаю горло. - Я хочу, щоб ми спробували пізнати один одного краще.

- Обов'язково. А зараз, - він дивиться на мене, потім на годинник, - може замість ресторану замовимо їжу та поїдемо до мене? Я покажу тобі свій дім. Впевнений, тобі дуже сподобається. Там не вистачає жіночої руки та песика в дворі, - дивиться на мене хитро. - А ще я хочу облаштувати позаду будинку дитячу зону для ігор. Мені принесли цілу купу каталогів з гойдалками.

- Мені здається ти поспішаєш, - сміюся я, але з очей течуть сльози. Бо надто мило це все, та здається сном. - Спочатку нехай малюк народиться, а потім гойдалки.

- Як скажеш, жінко, - його очі палають від щастя. В них відображення моїх. Руслан заводить двигун та летить по дорозі до його дому. Який, можливо, стане колись все ж нашим. Мені б дуже цього хотілося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно