Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

Розділ 24

Вечір починається стандартно: уроки, вечеря, а замість серіалу — сорокохвилинна розмова з мамою по скайпу. Вона готується до прийому на честь батьківського дня народження більше місяця, і день за днем ​​дає мені ті самі настанови, які наштовхують на думку, що ситуація вдома загострилася. Меню, фуршет, торт, прикраса зали, музика, вбрання, зачіска – все має бути ідеальним.

— Може, після бенкету приїдеш до мене погостювати? — закидаю вудочку.

— Та що ти, дочко, на кого ж я дім залишу і… і тата, — каже, ховаючи очі.

— Мам, знову?

— А хіба щось закінчувалося, Таїсія? — скидає голову мати. Ця фраза – хвилинна слабкість. Як би я не намагалася налагодити з нею контакт, далі таких ось діалогів у нас не йде. Вона неначе боїться прив'язатися до мене, щоб потім не було так шкода відпустити. Говорить про Іллю, про мої почуття до нього, але це все — потрібні репліки. Душевності між нами нема. — Все гаразд, Таю. У нас все добре, — робить безуспішну спробу посміхнутися і повертається до теми інтер'єру ресторану, а я поринаю в роздуми.

Все життя вона живе так, все життя його боїться, але часом обстановка в будинку загострюється. Батько вибухає не лише за прийнятим ним статутом, з'являються нові важливі правила, які, на його думку, мають бути виконані без його вказівки.

Колись мати не передбачала, що він не захоче їсти рибу у четвер, який у нашій родині виключно рибний і нічого не приготувала на вибір. Риба полетіла у смітник, батько пішов з дому нічого не сказавши. Мати весь вечір біліша за крейду ходила і ближче до одинадцятої після того, як грюкнули вхідні двері, я почула перший скрик. Мені було п'ять чи сім, і я влетіла до батьківської спальні, не розуміючи, що відбувається. Застала маму, що лежала на підлозі, а батько горою височів над нею.

За те, що увійшла без стуку, я всю ніч проревіла у своїй кімнаті, стоячи спочатку на гречці, а потім просто на колінах у кутку, і ніяк не могла зрозуміти, чому мама не йде. Вранці на мене чекала ще одна догана — заборона на будь-які розваги: ​​ні прогулянок, ні іграшок, ні солодощів, лише чотири стіни моєї кімнати. Я мала сидіти у своєму просторі і думати над порушенням чужого.

Через десять років мама виявить ту саму картину у батька в кабінеті, тільки замість неї там буду зі зламаною ключицею. Досі не можу зрозуміти, невже комфортний будинок коштує стільки років мук? Невже їй тоді було мало побаченого маленькою дочкою? Чому вона не пішла?

Не пам'ятаю які наслідки були у моїх колін після гречки, але пам'ятаю, що через кілька днів до будинку прийшли люди, які влаштували по черзі ремонт у кожній кімнаті, включаючи мою та батьківський кабінет. Я тоді так раділа новим шпалерам, хвалилася, посміхалася. Тільки потім зрозуміла, чому я більше не чула маму: звукоізоляція.

 

— У яких рожевих хмаринах ти знову витаєш, Таїсія? — суворо запитує мати, вириваючи зі спогадів. Вона має рацію, останнім часом я часто почала аналізувати своє життя. Нічого не можу вдіяти з цим. Після Марка та сонячної Аріни я бачу чітко прокреслені гігантські руїни у відведеному для сім'ї місці моєї душі.

— Та так, втомилася трохи після пар і домівки, — ухиляюсь, але натикаюсь на айсберг. Почуваюся Титаніком, який ось-ось розколеться навпіл.

— Втомилася? Я думала, батько дав тобі все для твого комфорту, — мружить очі, і зараз я помічаю чітко виражені зморшки, — Ти маєш добре вчитися, щоб тато тобою пишався! Ми надто багато в тебе вклали, у тебе немає права підвести нас.

 

— Я багато часу приділяю заняттям, успішність на хорошому рівні, я обходжу одногрупників за оцінками… — намагаюся переконати її, але марно.

— Мене не цікавлять усі, тільки ти. Тому що жодної іншої дочки у батька немає і вкладає він у тебе, а не в них!

— Я просто хочу сказати...

— Якщо всі отримають будуть трійки, твоєї четвірки недостатньо. Запам'ятай, твоя успішність має бути відмінною! Тато дзвонив в університет і замовив слівце, щоб не просто ніяких поблажок не було, а ганяли тебе сильніше за інших, тож будь готова. Батько має дуже добрі зв'язки, його знає не лише декан, а й ректор, тож усі чудово розуміють, чиє прізвище ти носиш, не зганьбив його, зрозуміла?

— Зрозуміла, — видихаю, відчуваючи себе винною за думки, що відволікають від навчання. Я по-новому відчуваю тягар відповідальності, хоч щосили намагаюся позбутися його. Хочеться вірити, що мама переконує мене вчитися, щоб батько не повернув мене до Чернігова, тільки мрії розбиваються про таку пропозицію:

— Тато хоче, щоб ти доучилася у Києві цей курс, а потім знову перевелася до місцевого внз. Ілля вирішив повернутися.

— Що? Але чому? Я думала ... думала, що закінчу університет тут! — на емоціях підвищую голос.

— По-перше, зміни тон, а по-друге, ти збожеволіла, Таїсія? Батько і так дав тобі набагато більше свободи. І тільки лиш тому, що вам із нареченим непогано побути разом у самостійності. Якби не це тебе ніхто б нікуди не відпустив! І, звичайно, ти повернешся. Де це бачено, щоб дружина була далеко від чоловіка? — докірливо хитає головою жінка, яка мене народила. Тому що в цей момент складно навіть у думках назвати мамою людину, якій настільки байдужа моя доля. І я знаю, що це агресія, але зараз…

Зараз розпач і лють обвивають мене своїми щупальцями і доводиться спертися ліктями на стіл і зловити свою голову, що стала в момент важкою. Всі мої плани, всі мрії руйнуються, немов картковий будиночок. Мені дуже хочеться вірити в чудеса, бути героїнею однієї з улюблених діснеївських казок, щоб і в мене був хепі енд, але мабуть, я занадто багато їх передивилася в дитинстві. Моя реальність, вона інша, можливо, час просто її прийняти?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно