Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Принц зітхнув. Та дівчина прийшла до нього сама, і він навіть не підозрював, що його брат давно закоханий у красуню. Та й молодий тоді був, азарт від перших перемог, не тільки на війні, а й у прекрасної статі, затьмарили розум. Потім він шкодував, що так легко піддався спокусі, але виправити нічого вже не можна було. Сніжний так і не пробачив йому, хоч він і намагався примиритися, але роки йшли, а їхня ворожнеча все зростала і стала непереборною.

"Невже він задумав таким чином позбутися суперника?"

Принц обережно переступив зламану суху гілку, щоб не видати жодного звуку.

Ні, все ж таки не вкладалося це в голові. Барсу більше до душі світські розваги, красуні всіх мастей, що кружляють навколо нього. Навіщо найбагатшій людині країни починати війну за трон? Він і так має все, що захоче. Навряд чи бажання влади спонукала його на зраду.

"Можливо імператор... Ні!"

Це припущення можна відкинути відразу і повністю. Тягар влади, що він несе на собі ці роки, став старого тяжіти. І він зволікає лише тому, що мріє передати трон тихо і без повстань. Батько боїться.

Боїться, що Дракон повернувся, щоби відібрати в нього владу. Гірка гримаса спотворила чудове обличчя принца. Він не зміг до кінця пробачити імператору, але це не привід, щоб скидати його. Але йому ніхто не вірив, чим його високість і користувався, тримаючи в страху весь двір.

Лише у старшому браті Асгард знайшов і любов і підтримку. Тоді, як всі інші у страху розбігалися від вісімнадцятирічного юнака, Аскед перший подав йому руку.

"Хто ж? Хто той таємничий ворог?"

Жаль, що йому довелося відпустити істоту біля порталу. Якби вдалося, не випускаючи з рук, слідом за ним повернутися до рідного світу, а потім простежити, можливо, Дракон вийшов би на злочинця.

Але, на жаль, вона примудрилася заартачитися в останній момент.

Ця жінка. Принц мимоволі посміхнувся. Цілком неможлива. Вона примудрялася від самого початку плутати всі його карти. Дракону, мабуть, небеса надіслали таке покарання за десятки розбитих сердець.

Спіймавши себе на тому, що стоїть і вже якийсь час по-дурному посміхається, дивлячись у простір, Асгард подумки струснувся. Про неї навіть думати не можна, інакше він забуває про небезпеку.

Тільки-но зібрався зробити ще крок, як до слуху долинув тріск зламаної гілки. Принц завмер, прислухаючись. Незабаром почав ясно розрізняти чиїсь крадені кроки.

"П'ятеро," - нарахував він. - "Отже, знову розвідка".

Пересуваються майже безшумно, не розмовляють. Треба віддати належне – у ворога гарні шпигуни.

З кожною хвилиною ті наближалися. Можна було б вийти на них і витрясти потрібні відомості, але принц знову вибрав обережність. Якби він був один, навіть не замислюючись, уплутався б у бійку. Але зараз не час і не місце. При кращому збігу обставин їм вдасться ще день пройти непоміченими і перетнути кордон. Але ця перспектива з кожним кроком ставала все більш примарною.

***                                                      

Повітря в іномирному лісі було таким самим, як наше, навіть дивно трохи. Не залишало відчуття, що знаходжусь десь неподалік будинку. Якби не ці сни..

- Вань, а ти давно знаєш принца?

Все ж тим незрозумілим Видячим вдалося посіяти сумнів у мою душу: "Хто мені їх посилає? Друг чи ворог? Чи це просто наслідки стресу?"

- Менше, ніж ти, - охоче відповів братик. – Тобі пощастило більше. Пройшовши через портал, ти потрапила до першої групи воїнів Дракона. На той момент принц був із ними. Вони займалися найнебезпечнішою ділянкою кордону. Можливо, тобі довелося навіть бачити справжню битву і спостерігати за Драконом у бою. Шкода, що в нас було мало часу, і ти нічого до пуття мені не розповіла про свої пригоди.

- А чому ми мало спілкувалися? - задала я наступне питання. Розповідь брата, на жаль, поки не сколихнула жодних спогадів.

- Я ж простий воїн. Весь час мешкаю у казармах. А ти на цьому світі донька місцевого цілителя. Він живе суто в палаці і не остання людина біля імператора.

І знову нічого не ворухнулося. Цілителі, імператор, палац - все це мені ні про що не говорило.

- До речі, тебе тут звуть Алана, і братів у тебе нема, - Ванька хихикнув. - Ми з тобою мало не потрапили в делікатну ситуацію, коли принц нас разом застукав. Ледве виплуталися, мені довелося дурником прикинутися.

– А ми з ним… – зам'ялася я, не знаючи, як продовжити питання про наші стосунки з принцом.

- Ага, ви з ним тоді вже крутили шури-мури, - зрозумів з півслова Іван, усміхаючись так розуміючи, ніби він про це все знає.

Тут же захотілося зістрибнути з незатишної розмови.