Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– Працювати на систему, – підказала Лілі, весело посміхаючись. Міша лише закотив очі.

На цьому всі розмови завершились. Чоловік повідомив, що всі хлопці перебувають на своїх позиціях і тепер лишилося тільки чекати. При цьому чекати наказано було мовчки, не здійснюючи зайвих рухів.

Наша трійка вмостилася біля невисокого дерева. Мишко напружено стояв за кілька кроків від нас і уважно вдивлявся, хоча напевно вслухався в тутешню тишу. Лілі написала мені на екрані свого телефону, що шукачі можуть перемовлятися на великій відстані один від одного. Саме для цього потрібна була цілковита тиша. Я стояла тихо, як мишка, притулившись до дерева, а дівчина сіла прямо на землю і відкинула голову на стовбур.

Напевно, удача нам усміхалася, адже минуло не так багато часу, може година-півтора, і Міша різко випростався як натягнута струна і прислухався.

– Південна сторона. Іде на схід, – усе що він сказав, а потім блискавично рвонув у вказаному напрямку. Ми схопились і побігли за ним.

Я нічого довкола не бачила. Не те що я була неспортивною людиною, але мої фізичні навантаження зводилися до уроків фізкультури в школі. Так що зараз, коли я бігла, ніби за мною женеться зграя розлючених собак, мені вистачало сил тільки дивитися під ноги.

Через 3 хвилини цього божевільного забігу, які здалися справжнім марафоном, я різко зупинилася. Точніше зупинилася Лілі, що мчала попереду, а я просто врізалася в неї. Зробивши крок убік, я побачити, що відбувається попереду.

Ми так і стояли всі втрьох: я поряд із Лілі, а Міша на пару кроків попереду. Всі дивилися на широку спину незнайомця, який спокійно йшов перед нами. Чоловік нас не бачив, адже був повернутий спиною, але раптом також зупинився. «Він знає, що ми прийшли за ним», – пробігла думка.

Чоловік почав повільно повертатись. Присягаюся, це була неначе сцена сповільненої дії з фільму. Неквапно він переступав з однієї ноги на іншу, розвертаючись до нас обличчям. Рухи його були плавними, граціозними, він злегка розхитувався, тому був схожий на змію. Ось вона гіпнотично дивиться на тебе, а наступної миті кидається. З ним було таке ж відчуття. Високий, худий, у всьому чорному, про таких говорять «аристократична зовнішність». Незнайомець стояв на відстані метрів десяти, але я чітко побачила холод у його світло-блакитних очах. І ці очі пильно дивилися на мене. Так, я була у цьому впевнена. Наступного моменту, не відводячи від мене колючого погляду, він лише злегка підняв голову і ми всі втрьох повалилися на землю, як від дужого поштовху, а чоловік зник – випарувався у повітрі.

– Воу, – одночасно протягли Міша і Лілі.