Читати книгу - "Врятуй мою душу , Марта Мущинка"

Амелія:
- Ми так і будемо стояти? - нарешті запитую я, щойно наші губи опиняються на безпечній відстані один від одного..
- А я тобі вже набрид? - ставить питання на питання та вдоволено посміхається..От же ж він гадюка, вміє підлеститись..
- Стас, от чого ти завжди все перекручуєш? Якби ти мені набрид, я б тут навіть не стояла! - аргументую відомі факти..
- Отже..- знову наблизив мене до себе і додав:- У нас за планом ще одне ефектне викрадення! 
- І наскільки ефектне? - запитально піднімаю брову, навіть не зрозумівши, як опиняюсь у нього на руках..
- Стас, що ти робиш? Поклади мене на землю! Люди дивляться! - крізь посмішку, міцно тримаюсь за його плечі..
- Ну і нехай! Зараз для мене існуєш тільки ти - жодних людей! - натомість шепоче мені хлопець, змушуючи покритись мої щоки рум'янцем..
- Ти божевільний! - кажу хоч щось, щоб трохи приховати своє задоволення та зніяковіння і так само зненацька опинилась у його машині. Він швидко завів двигун і вирушив невідомо куди..Чесно, я чекала цього весь цей тиждень, коли ми знову зникнемо на цілий день, по далі від моїх пришелепкуватих батьків.. 
Зрештою, як і обіцяв, мій доблесний лицар привіз мене до одного із своїх ефектних місць.. Із його ефектністю він точно не помилився..
- Каток?? - радісно скрикнула я..
- Вмієш кататись? - не менш здивовано запитав той..
- Авжеж..Моя хрещена часто водила мене сюди, коли забирала від батьків! - схвально відповідаю, згадуючи приємні моменти..
- Круто! - натомість сухо сказав хлопець. Щось мені зовсім не подобається такий дивний тон.
- Стас, ти не вмієш кататись? - зрештою наважуюсь запитати..
- З чого ти взяла? Все вмію, інакше б не носив прізвище Кричевський! - кривить він посмішку..Угу, я так і повірила. Його обличчя саме все видає! Не знає цей лицар стояти на ковзанах, але нехай, трохи йому підіграю..
- Я й не сумнівалася! Ходімо? - дарую радісну посмішку..
- Після вас, принцесо:) - нарешті включив сміливого джентльмена і ми попрямували до приміщення де знаходився каток.. 
Станіслав:
От хто брав мене за свого дурного язика? Кататись я умію! Та й на що я взагалі сподівався? Що ця неймовірна дівчина не вміє кататись на ковзанах? Що ми двоє будемо вчитись цьому і зближуватись? Щось таки я явно прорахував! Звичайно ж, її водила хрещена! А я тут взагалі вперше в житті, і як встояти на тих клятих ковзанах - без поняття! Головне не сильно облажатись і в буквальному сенсі не впасти у її очах..
- Стас, що ти чекаєш? Одягай ковзани і приєднуйся! - прокрикує дівчина, вправно пересуваючись по льоду.. Скажіть, невже вона у всьому така вправна? На льоду ніби янгол..
- Біжу! - кричу у відповідь, але натомість повільніше одягаю ті дурнуваті ковзани..Якщо не так швидко з'явлюсь на арені, можливо тоді не так швидко облажаюсь. Хто зна?! 
Зрештою Амелія змушує мене опинятись на катку, де я тримаюсь за поручні та не зрушую з місця..
- Кричевський, тут кататись потрібно, а не просто стояти! - наголошує знову вона. Авжеж, їй легко казати! 
- А я тобою любуюсь! В тебе дуже спокусливі рухи! - натомість відповідаю, справді не взмозі відірвати від нею погляду..Що я можу сказати? Неймовірна дівчина..
В той же момент, вона під'їжджає до мене та з якоюсь хитрою посмішкою запитує:
- Кричевський, може годі обманювати? Скажи правду, не вмієш кататись?
- Авжеж вмію! Просто зараз не хочу! - всеодно виправдовуюсь як тільки можу.
- Ну то покажеш? Я б хотіла поглянути! - ніяк не зникає її задоволена посмішка..
- І яка мені з цього вигода? - продовжую тягнути час, на що вона опиняється ще ближче і шепотом відповідає:
- Поцілунок..(А тоді знову швидко віддаляється, не давши змоги мені забрати її до своїх рук..) 
- Гаразд принцесо! Ти виграла! - запалююсь не на жарт, навіть забувши що геть не вмію кататись, відпускаю поручні та "мчу" до центру катка.. 
На мить я відчував такий тріумф, такий запал, відчував себе переможцем, який от-от отримає винагороду, а потім гучно падає на лід п'ятою точкою..Чорт! Переді мною одразу з'являються стрункі ніжки супутниці та її чудовий сміх. Байдуже, що вона сміється зараз з мене, головне, що сміється! 
- Отже, вмієш кататись? - запитально піднімає брову та подає свою руку, на яку я не просто опираюсь, а змушую дівчину опинитись в себе на колінах. Годі цих ігор, як не як, а я всеодно жадаю довгоочікуваний приз..
- Вмію! - схвально киваю головою і шепочу ці слова прямісінько в її губи.
- Стас..- зупиняє вона мої рухи, не даючи себе поцілувати і додає:- Навіщо було везти мене на каток, якщо ти сам не вмієш кататись? 
- Я ж не знав, що ти вправна геть в усьому, тому сподівався, що навчимось разом! - все таки зізнаюсь своїй принцесі...
- Ти просто божевільний! - посміхається вона знову..
- І цей божевільний досі чекає на приз! - наполягаю на своєму, нагадуючи, що вона пообіцяла буквально кілька хвилин тому..
- Ти ж одразу гепнувся, це не рахується! - сміючись хитає вона головою і швидко піднімається з моїх колін.. От же ж..
- Ти терорист в спідниці Амеліє! - обурююсь на її провокації..
- Ну то підніми свою п'яту точку і спіймай мене! - грайливо промовила дівчина та вправно закрутилась на льоду..Все ж таки, вона неймовірний терорист..
- Ох, принцесо, тримайся, якщо сміймаю! - отримую неабиякий запал та раптово стаю на ноги.. Трохи похитнувся, ледь знову не поцілував крижину, але зрештою крок за кроком намагався догнати свою дівчинку..
- Ти як равлик, Кричевський! - насміхається з мене Амелія, вигинаючись по всьому катку. Ух..
- Оо, місіс Крофт, ви прийшли поглянути на наші катання? - вдаю ніби побачив матір дівчини, щоб хоч якось її зупинити..
- Мама?? - здивувалась натомість вона, озирнулась і ледь не впала додолу, проте я вчасно схопив її і ми впали разом. Хоч як не хотів, але знову палко зустрівся із льодом..
- Стас, так не чесно! - вередує дівчина на мій невеличкий обман..
- А як інакше я мав тебе зловити? - здивовано піднімаю брову та приобіймаю її за талію ..
- Ти як лицар мав би знати, що таке чесність! - продовжує у тому дусі..
- Як лицар, хочу тільки одного..- шепочу їй і незважаючи на будь який докір нарешті цілую, нарешті цілую свою капризну дівчинку, свою неприступну Амелію Крофт..
- Стас..- хоче щось сказати, але я не даю їй такого шансу і перериваю важким, палким поцілунком..Не хочу відчувати нічого, тільки її губи, тільки її всю..