Читати книгу - "Маятник Фуко"

Я вирішив іти далі. Я вийшов з церкви, звернувши поблизу статуї Ґрамма ліворуч, і пішов уздовж однієї з галерей. Я опинився у відділі залізниць, і різноколірні моделі локомотивів та вагонів здалися мені заспокійливими іграшками, шматками Бенґоді, Мадуродаму, Італії в Мініатюрі… Я вже став звикати до цього чергування тривоги й упевненості, жаху й тверезості (хіба це не схоже на початок хвороби?) і сказав собі, що видива церкви мене так схвилювали тому, що я прибув сюди, зваблений сторінками Якопо Бельбо, які я розшифрував ціною таких карколомних хитромудрощів, хоча й знав, що все це вигадки. Я, зрештою, був у музеї техніки. Я говорив собі: ти у технічному музеї, це місце поважне, може, дещо й безглузде, але це царство нешкідливих мерців, розумієш, музей — це лише музей, нікого ще не пожерла Джоконда — андрогінна Медуза лише для естетів — і малоймовірно, що тебе зжере машина Ватта, яка могла злякати лише аристократичних оссіяністів та неоготиків і через це здається таким жалюгідним компромісом — чиста функціональність і корінфська елегантність, важільці й капітель, котел і колона, колесо і тимпан. Якопо Бельбо, хоч він далеко, намагався затягнути мене в цю божевільну гру, яка його занапастила. Треба, казав я собі, поводитись, як науковець. Чи можливо, щоб вулканолог спалахнув, як Емпєдокл? Щоб Фрейзер утік, зацькований, у ліс над озером Немі? Побудь трохи Семом Спейдом, гаразд? Ти повинен понишпорити в мілководді, це твоє ремесло. Жінка, яка тебе обрала, в кінці має вмерти, і, по змозі, від твоєї руки. Прощай, Емілі, це було чудово, але ти була роботом без серця.

А за галереєю транспортних засобів був портик Лавуазьє, звернений до широких парадних сходів, що вели до верхніх поверхів.

Ця гра вітрин по боках, цей своєрідний алхімічний вівтар у центрі, ця літургія цивілізованої макумби XVIII сторіччя — все це аж ніяк не було результатом випадкового розміщення, а символічною стратегією.

По-перше, море дзеркал. Коли бачиш дзеркало — це зовсім природно — ти хочеш побачити себе. А там ти себе не бачиш. Ти шукаєш себе, шукаєш своє місце у просторі, де люстро сказало б тобі «ти тут, і ти — це ти», і дуже страждаєш і метушишся, адже дзеркала Лавуазьє, опуклі чи увігнуті, розчаровують і глузують із тебе: відходячи назад, ти знаходиш себе, а потім ступаєш крок убік — і твоє відображення зникає. Цей катоптричний театр був влаштований тут, аби відібрати в тебе будь-яку ідентичність і змусити тебе відчути непевність щодо свого місця у просторі. Він нібито каже тобі: ти далеко не Маятник, і навіть не на його місці. І ти відчуваєш непевність не лише щодо себе, а й щодо предметів, розміщених між тобою та іншим дзеркалом. Звичайно, фізика може сказати тобі, що саме відбувається й чому: ставиш увігнуте дзеркало, яке збирає промені, що відбиваються від предмета — у цьому випадку це лембик на мідній підставці — і люстро відбиватиме промені, які падають на нього, так, аби ти не побачив виразних обрисів предмета в дзеркалі, а відчув його поза дзеркалом, як розпливчасту, перевернуту, завислу в повітрі примару. Звичайно, тільки-но ти ворухнешся, цей ефект зникає.

І тут раптом я побачив себе, перевернутого, в іншому люстрі.

Нестерпно.

Що хотів сказати Лавуазьє, на що натякали режисери Консерваторію? Магічні властивості дзеркал ми знаємо з арабського середньовіччя, від Альгазена. І варто було заходитись навколо Енциклопедії, Просвітництва, Революції, аби підтвердити, що достатньо вигнути поверхню дзеркала, щоб опинитися в уявному світі? А хіба звичайне дзеркало не створює нам ілюзій? Хто він, той інший, навічно приречений бути шульгою, що дивиться на тебе щоранку, коли ти голишся? Чи варто було таких зусиль, щоб у цій залі сказати тобі лише це? Чи не було це сказано, аби ти здогадався по-новому подивитися на все інше — на вітрини, на інструменти, які нібито прославляють виникнення просвітницької фізики та хімії?

Захисна шкіряна маска для експериментів з кальцинації. Овва, та невже? Невже цей добродій біля свічок під дзвоном справді надягав отаку машкару каналізаційного щура, цей убір іншопланетного загарбника, лише для того, щоб не подразнювати собі очей? Oh, how delicate, doctor Lavoisier[7]. Якщо ти хотів вивчати кінетичну теорію газів, навіщо тобі було так детально відтворювати маленький еоліпіл, кулю з дзьобиком, що, нагрівшись, обертається, випльовуючи пару, якщо перший еоліпіл створив Герон, в епоху Гнози, як пристрій для побудови говірких статуй та інших чудес єгипетських жерців?

А яке було призначення апарата для вивчення гнильної ферментації, датованого 1789 роком — вдалий натяк на сморідних покидьків Деміурга? Вервечка скляних трубок, які з утроби у формі бульбашки через підтримувані підпорками кулі та канали проходять між двома колбами, і серпентинами, які впадають у порожнечу, передають з одної колби в іншу якусь есенцію… Гнильна ферментація? Balneum Mariae[8], сублімація ртуті, mysterium conjunctionis[9], виробництво Еліксиру!

А машина для вивчення ферментації (знову) вина? Гра кришталевих арок, які біжать від одного атанору до іншого, виходячи з одного перегінного кубу, щоб опинитися в іншому? А ці невеличкі окуляри, і мініатюрний піщаний годинник, і маленький мікроскоп, лінза; схожий на клинописний знак лабораторний ножик, лопатка з важільцем виштовхування, скляне лезо, невеличкий тигель з трисантиметрової вогнетривкої глини для створення гомункулюсів завбільшки з гнома, нескінченно мала утроба для наймініатюрніших клонувань, шабатурки з червоного дерева, наповнені маленькими білими пакетиками, схожими на облатки сільського аптекаря, загорненими у списані таємничими літерами пергамени, з мінералогічними зразками (так нам кажуть), а насправді там фрагменти Плащаниці Василіда, ковчеги з крайньою плоттю Гермеса Трисмегіста; молоток оббивальника, довгий та тонкий, насправді призначений для того, щоб його ударом звістувати початок найкоротшого судного дня, аукціону квінтесенцій, що мав відбутися серед Малого Народу Ельфів Авалону, чудернацький, крихітний апарат для аналізу згорання масел, скляні кульки, розміщені пелюстками чотирилисника, ще інші чотирилисники, з’єднані між собою золотими трубками, відтак чотирилисники, з’єднані з іншими кришталевими трубками, а ці — з мідним циліндром, а ще нижче — інший, прямовисний циліндр із золота та скла, й інші трубки, що ведуть униз, обвислі відростки, тестикули, залози, нарости, чубчики… І це новітня хімія? І невже варто було гільйотинувати за це автора, коли все одно ніщо не виникає і ніщо не