Читати книгу - "Знак Хаосу"

Але незабаром я відчув, що швидше пливу, ніж падаю, причому зі швидкістю, яка забезпечить збереження цілим при приземленні. До того ж, якщо насправді це не так, тобто засіб, що може ще більше сповільнити спуск — адаптація одного з ще не використаних мною заклинань. Однак, ці міркування мало чого варті, якщо по дорозі вниз нас з'їдять, у випадку, якщо переслідувач голодний. Правда, він також може просто розчленувати нас. Отже, може виникнути необхідність додати швидкості, щоб відірватися від переслідуючого звіра. А це призведе до того, що ми розіб'ємося в коржик, коли досягнемо дна.

Ох вже ці варіанти…

Люк ворухнувся в мене на плечі. Я сподівався, що він не збирається опам'ятатися, так як у мене не було часу возитися з заклинанням сну, і я знаходився не в кращому становищі, щоб нокаутувати його вдруге. В запасі залишався тільки Фракір. Але якщо Люк приходить до тями, то удушення тільки допоможе йому прокинутися, а не призведе до втрати свідомості. До того ж він вимагався мені в свідомості. Він знав багато чого, чого не знав я і чого я зараз потребував.

Тепер спуск проходив по ділянці, трохи більш світлій, і мені в перший раз вдалося розрізнити стіни шахти і помітити, що їх покривали написи від руки на незрозумілій мові. Це нагадало мені дивну розповідь Ямайки Кінкеда, але не наштовхнуло на міркування з приводу виходу з ситуації, що створилася. Відразу після того, як світла ділянка скінчилася, я розгледів далеко внизу невелика пляма світла. І майже в цю ж мить почув виття, тепер вже дуже близько.

Я підняв погляд саме вчасно, щоб побачити летячого через світлу ділянку Вогненного Ангела. Недалеко позаду нього виднівся інший силует. Бармаглот теж відправився вниз і, здається, показував кращий час, ніж кожен з нас. Мені відразу ж спало на думку міркування з приводу його мети. Коли переслідувачі наблизилися ще, а пляма світла внизу збільшилося, Люк знову ворухнувся. Однак, ми отримали невелику відстрочку, так як Бармаглот наздогнав, нарешті, Вогненного Ангела і напав на нього.

Свист, виття і кудахтання рознеслося по шахті гучною луною, чулися й інші звуки — шипіння, скрегіт об стінку, а інший раз і гарчання. Два звірі зійшлися і рвонули один на одного, з очима, немов вмираючі сонця, кігтями, схожими на багнети, утворюючи пекельний танець смерті в світлі, яке доходило тепер до них знизу. Їх сутичка не викликала в мене оптимізму, але все ж вона сповільнила їх просування до такої міри, що я зрозумів, що не потрібно ризикувати з малопідходящим заклинанням, щоб вибратися з тунелю в цілості й схоронності.

— Ух! — Зауважив Люк, повертаючись раптом у мене в руках.

— Згоден, — сказав я. — Але не рухайся, гаразд? Ми того й гляди Розіб'ємося…

— І згоримо, — заявив він, повертаючи голову вгору, щоб подивитися на чудовиськ які билися, а потім вниз, коли збагнув, що ми теж падаємо. — Що за дивний шлях ти обрав?

— Поганий шлях, — погодився я, потім мене осінило: саме так воно і є.

Отвір тепер став ще більше, так як наблизився, а швидкість сповільнилася, що дасть можливість стерпно приземлитися. Заклинання, назване мною «ляпасом Велетня», ймовірно, уповільнить нас до повної зупинки або навіть може піднести назад. Краще отримати кілька синців, ніж в даний момент стати перешкодою на шляху бійки чудовиськ.

І справді, поганий шлях. Я думав про слова Рендома, коли ми під божевільним кутом пройшли крізь отвір, вдарилися об землю і покотилися.

Спуск наш закінчився в печері, неподалік від входу в неї. Направо і наліво йшли тунелі. Вхід в печеру опинився за моєю спиною. Один швидкий погляд показав, що він веде в сонячну і зелену долину, яку поки що було погано видно. Люк нерухомо простягся поруч зі мною. Я відразу піднявся на ноги і схопив його під пахви. І поволік, відступаючи від темного отвору, з якого ми нещодавно з'явилися. Звуки сутички чудовиськ лунали тепер дуже недалеко.

Добре, що Люк знову опинився без свідомості. Якщо моя здогадка вірна, його стан досить поганий для будь-якого амберіта. Але для амберіта з чаклунськими здібностями воно являє собою вкрай небезпечний різновид магічного сну, якого я ніколи раніше не зустрічав. І зовсім не знав, як саме слід з ним поводитися.

Я потягнув його до тунелю праворуч, так як він був вужчий інших і, теоретично, захищатися в ньому буде легше. Не встигли ми сховатися за поворотом, як два звіра вивалилися крізь отвір, терзаючи і розриваючи один одного. Вони каталися по підлозі печери, клацали кігтями, видавали шипіння і свист при особливо вдалих ударах. Здавалося, вони зовсім забули про нас, і я скористався цим і продовжив відступ по тунелю, поки грунтовно не поглибився.

Я міг тільки вважати, що здогад Рендома вірний. Зрештою, адже він музикант і грав у багатьох Відображеннях. До того ж, сам я нічого кращого запропонувати не міг.

Я викликав Знак Логрусу. Коли я домігся його чіткості і зачепив ним свої руки, то міг би застосувати для удару по захоплених бійкою звірах. Але вони не звертали на мене жодної уваги, а я не бажав привертати їх погляди. До того ж я не був упевнений, що удар, еквівалентний удару брусом два на чотири дюйми товщиною, сильно подіє на них. Крім того, замовлення моє було готове, і скористатися ним належало зараз.

Тому я простягнув руку до Логруса.

Знадобивося нескінченно довгий час. Довелося пройти дуже широкий район Відображень, перш ніж я знайшов те, що шукав. Потім мені довелося проробити це знову. І ще раз. Речей потрібно було багато, і всі вони знаходилися неблизько.

У той же час бійка звірів не показувала жодних ознак ослаблення, їх кігті висікали іскри зі стін печери. Вони поранили один одного в численних місцях і тіла їх покривала темна кров. До того ж отямився Люк, підвівся і заворожено дивився на сутичку. Я не міг сказати, наскільки довго вона буде приковувати до себе його увагу. Мені тепер важливо, щоб він перебував у свідомості, і я тільки радів, що він не почав думати про інші справи.

Я, до речі, вболівав за Бармаглота. Той був просто поганим звіром і не обов'язково націлювався на мене, коли