Читати книгу - "Лукаві замашки"

- Ану замовкни! - махнув лапою старий Вовк,

І Зайчик умовк навіки.

Пообгризали вовки заячі кісточки, тоді й радяться:

- Підемо за гору, а раптом Зайчик правду казав.

Сніданок вийшов на славу. Вовки понаїдалися, аж сопіли. Прийшли до лісу, полягали під кущем. Коли це старий Вовк каже:

- Що не кажіть, а мені Зайчиська шкода.

- І мені, - додає другий Вовк. - Він, коли розібратися, нам не збрехав.

- Як подумаю: кому він що погане зробив? - витер лапою скупу сльозу старий Вовк.

- Та годі вам побиватися, - мовив наймолодший. - Єдине, що можна;- вшануємо його останки...

І Вовки, схлипуючи, поплелися до місця заячої страти. Поскладали кісточки, обклали їх річковими валунами, а на найбільшому з них написали:

«ДОРОГОМУ ЗАЙЧИКОВІ ОД ВІРНИХ ДРУЗІВ!»

ОЦІ МЕНІ ЧОЛОВІКИ

- Геннадію, поки я накручу бігуді, зроби невеличку послугу.

- З приємністю, кішечко.

- Тоді швиденько, - одна нога там, друга - тут, - збігай в ательє. Це навпроти універмагу. Третій поверх, другі двері зліва. Поспитаєш Наталю Павлівну. Не забув її ім'я?.. Я так і знала. Це все від твоєї природженої неуважності. Тобі випадало колись спостерігати, як інші чоловіки дбають за своїх дружин?

- Чоловіки як чоловіки.

- Звичайно, вони першими вистрибують з автобусів і забувають про дружин, як ти вчора.

- Ну, замріявся... Не забувай усе ж таки про концерт.

- Гаразд, скажеш Наталі Павлівні... Спершу попроси пробачення за суботу. Бо через тебе я в суботу запізнилася на примірку.

- Але ж ти з годину проговорила з сусідкою у коридорі.

- Не май звички заперечувати - слухай, що тобі кажуть. Передай Наталі Павлівні, що я завітаю у... Ах, як я шкодую, що вийшла заміж за такого телепня. Яких я хлопців мала - не тобі рівня! Один з них уже професор...

- Так що ж усе-таки переказати Наталі Павлівні?

- Домовся з нею на ранок... Куди ти біжиш? Я зранку, здається, не зможу. Як ти думаєш, коли мені краще піти?

- Мені однаково.

- Так, але я повинна приготувати тобі сніданок.

- Тоді йди ввечері.

- Тобі аби мене збутися!

- У такому разі йди в обід. А зараз не забувай, що ми поспішаємо на концерт.

- Гос-по-ди! Він і порадити не вміє! Повтори, що я тобі наказувала.

- Вибачитися пе... перед кравчинею... - заїкався Геннадій.

- І що у тебе за звичка так багато говорити! Ну й чоловіки пішли - нікуди через них вчасно не встигнеш!

ОЩАДЛИВИЙ

Сидір Іванович Рогалик, шляхетний чоловік, величавою ходою ішов на роботу й у всіх подробицях пригадував учорашнє:

«Яка уважна і гречна людина наш генеральний директор: потиснув руку, про все розпитав, за виконання завдання подякував. Це ж тепер, може, й у святковому наказі...»

Рогаликові думки нараз обірвав різкий міліцейський свисток.

- .Громадянине, ви порушили правила вуличного руху! - козирнув постовий.

- Нічого я не порушував - іду собі, як усі.

- Тут переходу немає!

- Дивно, а колись був.

- Помиляєтесь. Рогалик споважнів:

- Я цією дорогою, можна сказати, ноги свої сходив.

- Виходить, це не вперше? Тим більше, платіть штраф і не затримуйте.

- А може, я не маю ні копійки?

- Покажіть документи!

Це, ясна річ, не влаштовує Рогалика.

- Слухай, старшина, давай розійдемося по-мирному. Що ж ти думаєш, я гроші сам малюю? Трудову копійку йому гони!

- Гаразд, громадянине, щоб більше не порушували. Такі переходи дороги небезпечні для життя..

Перейшовши на протилежний бік вулиці, Рогалик буркнув:

- Мудрагель знайшовся, давай йому штраф! Так я тобі й заплачу - тримай кишеню ширше.

Прийшов на роботу. Тільки всівся за столом, аж це начальник постачання Дудочка:

- Біда, Сидоре Івановичу! Знову за простій вагонів штрафують.

- І на багато?

- Півтисячі затягне.

- Так і без штанів можна лишитися!

- Хіба ж тут наша вина, - скривився Дудочка. - В'їлися на нас залізничники.

- Ну, гаразд, тільки попереджаю: щоб це було востаннє! - Сидір Іванович каліграфічне вивів: «Переказати залізничній станції...»

ВИСОКА ЕРУДИЦІЯ

Я навшпиньки пройшов до зали й непомітно всівся в останньому ряду. Промовець на трибуні якраз говорив про фауну і флору. Виступав запальне, із знанням справи. Та під кінець виступу почав допускати деякі неточності.

- Товариші! - вибіг я на трибуну. - Хіба ж можна так легковажно фальсифікувати біографію нашої Землі? Хто нам дав таке право?

Зал притих од несподіванки. Я ж, окрилений справленим враженням, наступав широким фронтом:

- Попередній товариш повинен соромитися - адже ж малюку тепер відомо, що археоптерикс був не чим іншим, як проміжною формою між птахами та плазунами! І ніякий він не велетень. Коли хочете знати, то цей птах був завбільшки з нашу ворону.

Опісля мого виступу на трибуну вийшов якийсь дідок і почав мене громити запитаннями:

- Коли ви такий мудрий, то скажіть, чому кажан, який схожий на літаючого ящура, літає, а дельфін позбавлений цих привілеїв? Адже ж дельфін подібний до іхтіозавра!

Після дідка якийсь огрядний чолов'яга наполягав, аби я пояснив ще деякі незрозумілі йому питання, що стосувалися археології.

Але я вперто мовчав, що ще більше розпалювало цікавість моїх супротивників.

Зрештою, втрутився головуючий.

- Товариші! - сказав він. - Ваші виступи - яскраве свідчення вашої високої ерудиції. Та. Мені здається, ми трохи відхилилися від порядку денного. Сьогодні ми повинні затвердити план роботи нашої контори на наступний квартал. Оскільки час пізній, сподіваюся, ні в кого не буде заперечень, якщо цей план зараз приймемо з відповідними зауваженнями, коли такі будуть...

- Даруйте, хіба це не конференція Товариства охорони природи? - запитав я чоловіка, котрий сидів поруч.

- Тут, чоловіче, збори контори заготсировини, - пояснив він. - А конференція, здається, на другому поверсі.

«Знову голова місцевкому докорятиме, чому я не був на конференції», - картав я себе, виходячи з залу.

ДРУГ МІЙ - ВОРОГ МІЙ

Вони стрілися при вході в універмаг.

- Кого я бачу! - мало не присів од несподіванки Петро й кинувся вперед, розштовхуючи людей. - Дру-у-уг! - мчав він до Тараса з розставленими руками: в одній - набитий портфель, у другій - оселедці в целофані.

Секунда - і Тарас опинився в Петрових залізних обіймах, відчуваючи, як разом із поцілунком товариша поза коміром поповзла