Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

— Артемісе, ви уникаєте відповіді на мої запитання, — нагадав По.

Але Фаулові такий напрямок розмови вже набрид. Настав час зіграти невеличку сценку.

— Та невже, докторе? — вражено перепитав хлопець. — Знаєте, це для мене болюча тема. Хоч вам усе відомо, але хіба не може бути, що я страждаю від депресії?

— Чом ні? Цілком може бути, — жваво відгукнувся психолог. Здається, намітився прорив… — А у вас і справді депресія?

Артеміс затулив обличчя долонями.

— Це все у мене через матір, докторе.

— Ви страждаєте через вашу матір? — перепитав По, насилу приховуючи хвилювання.

За один тільки рік у школі імені святого Бартлбі змінилося добрих півдесятка психологів-консультантів. Сказати правду, й сам пан По вже був ладен пакувати свої валізи. І раптом…

— Моя мати, вона…

По аж нахилився вперед у своєму підробленому вікторіанському кріслі.

— Ваша мати — ну?

— Це вона у всьому винна. Це вона примушує мене терпіти цю сміховинну терапію, коли мене мучать так звані шкільні консультанти — по суті, шарлатани з науковими ступенями!

По розчаровано зітхнув.

— Ну, гаразд, Артемісе. Хай буде по-вашому. Але ви нізащо не здобудете миру в своїй душі, якщо й далі втікатимете від власних проблем.

Від подальшої психоаналітичної лекції Артеміса порятував мобільний телефон, що завібрував у нього в кишені. Телефонували по виокремленій лінії, закодованій і захищеній від прослуховування. Тільки одна людина знала цей номер. Хлопець дістав телефон із кишені й відкрив малесеньку накривку.

— Слухаю.

— Пане Артемісе, це я, — долинув до нього Лаккеїв голос.

— Я не сумнівався. Але я зараз трохи дечим завантажений.

— Ми отримали повідомлення.

— Так. Звідки?

— Точно не знаю, але воно стосується «Фаул-зорі».

Холодок пробіг по Артемісовій спині.

— Де ти перебуваєш?

— Біля головних воріт.

— Молодець. Біжу.

Доктор По смикнув з носа окуляри.

— Ми ще не закінчили розмови, молодий чоловіче. Сьогодні нам пощастило трохи просунутися вперед, хай навіть ви й не бажаєте цього визнавати. Якщо ви зараз втечете, я змушений буду повідомити про це декана!

Але Артеміс не почув цієї погрози. Він уже перебував далеченько від кабінету шкільного психолога. Знайомі електричні мурашки бігали йому по шкірі. Починалася нова пригода. Він це відчував.

Згідно з традиційними людськими уявленнями, лепрекон — це малесеньке чортенятко в зеленому вбранні. Але ще раз нагадаємо: так малюють лепреконів люди. А от Чарівний Народ має власні про це уявлення. На Нижніх Рівнях лепрекон — це офіцер елітного підрозділу, який називається ЛеППРКОН (Легіон Підземної Поліції, Рухомий Корпус Особливих Напрямів). Тут лепрекона зазвичай уявляють як опасистого гнома або як ельфа з напомпованими м’язами, взятого до поліції просто з хрустбольної команди коледжу.

Капітан Холлі Куць не підпадала під жоден із цих описів. Будь-хто більше скидався на офіцера спецкорпусу, ніж ця ельфиня. Коли б ви взялися вгадувати її фах за зовнішнім виглядом, то котяча граційність, дужі, але не розпомповані м’язи могли б підказати, що то, певне, якась гімнастка чи, скажімо, любителька-спелеологиня, котра мріє стати професіоналкою. А придивіться-но до неї пильніше, не звертаючи уваги на гарненьке личко, вгляньтеся в її очі, й ви побачите там таку полум’яну рішучість, що здатна запалити свічку на відстані десяти кроків. А ще — гострий, проникливий розум, завдяки якому вона й стала одним із найшанованіших офіцерів Корпусу.

Хоча формально Холлі вже не належала до Легіону. Після справи з Артемісом Фаулом (де їй довелося стати заручницею й де саме за її голову Артеміс призначив величезний викуп) Рада все намагалася переглянути й скасувати її статус першої жінки-офіцера Корпусу. Якби командувач Корч не пригрозив Раді: або й він також здає свого значка, або Холлі залишається в елітній поліції, — вона б уже давно сиділа вдома й поливала свою папороть. Адже Корч знав, хоч і не зміг переконати в цьому Відділ внутрішніх справ, що викрадення Холлі сталося зовсім не з її вини й тільки завдяки її швидкому розуму пощастило обійтися без жертв у тій складнющій операції.

Втім, члени Ради не особливо переймалися можливими втратами людських життів. Куди дужче їх хвилювало те, що Чарівний Народ позбувся купи такого дорогоцінного золота. На їхню думку, Холлі майже вичерпала на себе викупний фонд Корпусу. І, хоча капітан Куць так і поривалася на поверхню, аби схопити капосного Артеміса Фаула за карк і витрясти з нього решту видуреного золота, цього їй ніхто б не дозволив. Бо Книга, ця біблія Чарівного Народу, проголошувала, що коли вже котрась людина зуміла забрати в ельфа (чи іншого представника Народу) такий любий ельфійському серцю метал, тоді те золото вже тій людині й належить і вона може робити з ним що завгодно.

Отож зрештою Відділ внутрішніх справ, хоч і не забрав Холліного поліційного значка, приткнув її до найнуднішої роботи: хай сидить собі десь чимдалі, де вже точно не наробить жодної шкоди. Себто куди? А в засідки. Спочатку її зіпхнули в митний відділ, а митне начальство послало стежити за одним із пневматичних підйомників. Цілими днями сиди в капсулі та й спостерігай, що робиться в шахті.

Хоча слід визнати, що контрабанда становила серйозну проблему для поліції Нижніх Рівнів.