Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

його ніби щось штовхнуло, і він закивав Гаррі, що сидів на лаві біля Адамса. Той, не поспішаючи, але разом з тим і не гаючись, підійшов до батька і кинув золоті монети на стіл. Не промовивши й слова, він повернувся і вийшов з блокгауза, тихо причинивши за собою важкі двері. За столом знову здійнявся гамір. Малий нечупара згріб долари, сховав у кишеню і заново перетасував карти. Старий Топ лаявся і пив, а потім витяг з-за пояса гаманець і поклав його в заставу, щоб мати право продовжувати гру.

Адамс був схвильований. Він утупився очима в гаманець. Чи приймуть гравці заставу, не перевіривши її? Е, ні, малий відкрив гаманець, зазирнув всередину, і Адамс добре бачив, як він поцупив звідти золоту крупинку й сховав у кишеню. Золоті крупинки! Гаманець золотих крупинок віддав Топ у заставу! Виходить, він таки знає, де родовище золота… Адамса аж жаром обсипало.

І коли хазяїн знову підсів до фермерового. сина, той був уже балакучіший і все розпитував його про обох індійців.

— Ти хочеш знати, звідки Топ родом? Я ж тобі казав, він з племені дакотів, — відповів хазяїн, цього разу вже й собі досить стримано.

— Та що ж я, маленький? — роздратовано промовив Адамс. — Дакотів я знаю. Але мене цікавить, до якого роду з семи вогнищ ради він належить, може, до оглали, як судити з тутешньої місцевості.

— Ти вгадав, мій юний друже. Оглала — дуже вже пасує ця назва до Топа, рід якого походить від «людей, що розтринькують своє майно».

— А ті належать до роду тетон — тобто Селище в прерії, серед них живе і Відпочиваючий Бізон.

— Головний підбурювач проти нас, білих, клятий жрець-чаклун. Авжеж, говорю тобі чисту правду. Ото, коли хочеш мати точні відомості від мене, то слухай: Топ, власне кажучи, зветься Маттотаупа — Чотири Ведмеді. Він колишній вождь Ведмежого братства, що загалом і було так назване за його ім'ям; Ведмеже братство належить до оглали, а оглала — до племені тетон-дакота, де й варить тепер своє чарівне зілля Відпочиваючий Бізон… Я боюсь, що він знову затіяв дуже небезпечну справу і, певно, скоро настане такий же кривавий рік, як шістдесят другий, коли я під час різанини у Міннесоті позбувся своїх чудових зубів.

— Все це воно, може, й так, але мене лише одне дивує: що Топ, який належить до племені ворожих білим тетонів, братається тут з нами!

— Мій любий, на що тільки не здатний Червоний Лис! Адже він і тебе заманив сюди, до Ніобрари, аж з верхньої Міссурі, за кілька сот кілометрів! Чи не так? То чого б йому не виманити й Топа з його племені? Він подався до великого мисливця і воїна Маттотаупи, звелів себе добре почастувати і сам не поскупився на барильце горілки.

Дакота швидко сп'янів, і що він тоді говорив, точно ніхто не знає, але Відпочиваючий Бізон і чаклун Ведмежого братства звинуватили його в тому, що він сп'яну виказав таємницю золотого родовища. Розповідають, він лютував, мов несамовитий, і присягався у своїй невинності, але це не допомогло. Маттотаупу вигнали з роду. Єдиний, хто повірив, що він не винуватий, був його син Гарка, якому тоді саме минуло дванадцять років і який наважився піти з своїм опальним батьком. Вже протягом десяти років Маттотаупа і Гарка, або Топ і Гаррі, як ми їх звемо, шукають нагоди помститися над родом за вигнання і образу. О, вони мстиві, ці червоношкірі, мстиві й жорстокі в своїй ненависті. Подейкують, що Гаррі в бою убив рідного брата.

— І що? Топ виказав таємницю чи ні? — поквапно спитав Адамс.

Бен криво усміхнувся.

— Мені здається, що ти хочеш з Червоним Лисом знайти золото в Чорних горах… Але одне я вам раджу — стережіться молодого! Глядіть, щоб він нічого не помітив. Червоний Лис затіяв страшенно небезпечну гру, це я тобі вже казав сьогодні. Я його теж не зовсім розумію. Або він уже довідався про родовище золота — тоді Топ йому більше не потрібний. Або він нічого не взнав. Ну, тоді, я думаю, він ні про що більше й не дізнається. Але кожний відає, що робить, і кожний має право рискувати власною шкурою. Я сказав своє «ху»! — Промовивши це слово, яким він хотів наслідувати індійців, Бен підвівся і знову пішов до картярів.

Адамс, глибоко замислений, теж устав і попрямував до дверей, бо вже не міг далі зносити ні тютюнового диму, ні горілчаного духу. Він вибіг на свіже повітря поглянути на свого коня, що мирно пасся в загороді, і пішов уздовж річки. Повертаючись назад, він раптом побачив Гаррі, або Гарку, як його звали по-індійському. Чорна нерухома тінь високого стрункого індійця застигла на тлі мерехтливого зоряного неба. Адамс пройшов повз нього і постеріг, що індієць теж рушив з місця і попрямував слідом за ним. Він ступав широко, м'якою, майже нечутною індійською ходою, що її ніколи не зміг би наслідувати білий у своєму важкому взутті. Індієць наздогнав Адамса, і, коли молодий син фермера саме відчиняв двері блокгауза, дакота підійшов до нього впритул і одночасно з ним зазирнув усередину.

Адамс здригнувся.

В блокгаузі, освітленому смолоскипами, панувала мертва тиша. Картярі стояли навколо столу, а всі інші юрмилися біля них. Центром напруженої уваги був старий п'яний індієць Маттотаупа. Він саме підвівся, і, нахилившись трохи вперед усією своєю величезною постаттю, схопив правою рукою гаманець, і під жадібними поглядами учасників гри витягнув два золотих самородки завбільшки з лісовий горіх, і поклав їх на стіл.

— Ось, — хрипко проказав він, — оцим Топ заплатить свій новий борг.

Низенький брудний чоловічок, що вже вкрав одну крупинку, схопив золото, наче хижак здобич, і пожадливо заховав до кишені.

— Граємо далі! — вигукнув він і підсунув до червоношкірого гральні карти.

— Ні, більше не будемо грати! — закричав раптом один з гурту. — Хлопці, браття, отепер ми попиячимо! У червоношкірого є золото, золото — розумієте, хлопці? Він має золото! Він знає, де воно! —