Читати книгу - "Листи, Черемшина Марко"

така: йому тяжко вже свої річі переписувати. Знаю, що має в теці готових з 10 новель. Отже, Ви пишіть до нього щотижня картку з ургенсом, а окрім того, зверніться листовно до його сина, укінч[еного] матуриста Семена Стефаника в Русові, п[овітова] п[ошта] Снятин, і упросіть його, щоби технічну сторону злагодив сам, т. є. щоб переписав новелю татову і вислав до Вас - то так скорше дістанете.

Впало мені на гадку таке: щоб Ви викроїли із «Забобону» Мартовичевого 31 те місце, де війт-хрунь оповідає про «цаське жито» (оскільки моя пам’ять не милиться), і під заголовком «Жито» щоб помістили уривок в календ[арі] «Громада», бо й так белетристика слабше заступлена, а той етюд прямо діямент. Та й таки годиться, щоб у календарі парт[ійному] була річ такого славного товариша. Впрочім, як міркуєте, але мені видається, і я це Вам пишу, бо Ви тут при слові.

Здоровлю Вас щиро добрим здоров’ям і кланяюсь до Вас

 

Ваш І. Семанюк

 

17. ДО В. М. ГНАТЮКА

 

 

1 жовтня 1923 р.

Снятин, 1/10 [19]23

 

Хвальна редакціє!

Щоб моя тека у хв[альній] редакції не порожніла, посилаю в залученню переклад Кальмана Міксата п[ід] з[аголовком] «Поганин Фільчюк» 32 на стор. 8 для ЛНВ.

Із Трускавця вислав я був переклад сего самого автора п[ід] з[аголовком] «Ягничка». Із-за сімейних злиднів та ударів не можу тепер вислати нічого нового. П’єр Бенуа ладний і інтересний, 33 а огляд Ораса цінний. 34 Та оригін[альної] белетристики таки мало.

Тут в Снятині мучиться письменник т. Самійленко з донькою п. Шаховою. 35 Чи нема йому підпори зі Львова? Він голий-босий і донька теж, а зима вже таки надходить. Може б, хв[альна] редакція поштурмувала там дещо у Львові, а може, і виділ Тов[ариств]а ім. Шевченка взяв би його на удержання до своєї Бєлелуї 36 і дасть директиви своєму зарядцеві п. Зарембі, щоб заїхав і забрав його з донькою до Белелуї? Прошу з високоп[оважним] др. Щуратом 37 об сім наглім ласкаво негайно поговорити і вимогти зарядження.

З глибоким поважанням

 

Марко Черемшина

 

18. ДО В. М. ГНАТЮКА

 

 

6 січня 1925 р.

Снятин, 6/I 1925

 

Високодостойний пане редактор!

Прошу вибачення за сей рік моєї недуги, конфліктів з владою (проти мене ведуться весь рік заходження і слідство о злочин!) та й сім’єю і прошу приняти до відома моє приречення поправи в близькому часі. З нагоди різдва і Нового року шлю Вам і всій вельмишановній редакції ЛНВ щирі желання і остаю з правдивим поважанням відданий

 

Др. Семанюк

 

19. ДО В. М. ГНАТЮКА

 

 

27 лютого 1925 р.

Снятин, 27/II [19]25

 

Високоповажний пане редактор!

Посилаю в залученню новельку п[ід] з[аголовком] «Як дим підоймається...» 38 для «Літ[ературно]-наук[ового] вісника». Написав я її, щоб не залежуватись. Є це особистий спомин і, мабуть, тому сентиментальний. В усіх виступаючих тут осіб слово «піп» відповідає їх світоглядові, і інтимній їх конверзації, що вже видко з тексту, і я гадаю, що не доконче треба заступати його словом «панотець», якого мужики в інтимній бесіді між собою ніколи не вживають. Напинаючи писати цю річ, хотів я написати дещо для «Світа дитини», 39 та вийшло таке, що туди не надається. Коли б і під тон «Л[ітературно]-н[аукового] вісника» не підпадало, то прошу її передати Комітетові для вшановання річниці смерті пок[ійного] Драгоманова в редакції «Гром[адського] гол[осу]».

Незабаром надішлю Вам інші річі і, кланяючись до Вас добрим здоров’ям та низьким поклоном, остаю з правдивим поважанням

 

Іван Семанюк

 

20. ДО М. К. ЗЕРОВА

 

 

27 лютого 1925 р.

 

Високоповажний пане редакторе!

Вволяючи волю Вашому бажанню, висказаному в письмі з дати «Київ, 31.1.1925», шлю таку відповідь:

Врадувала мене вістка, що якраз Ви, високоповажний пане редакторе, дістали й прийняли поручення написати вступну статтю до збірки моїх новел, яку задумує видати «Книгоспілка», про що я доперва з Вашого цінного письма довідався. Бажана дата є правильна: я родився 13 липня 1874 р. в Кобаках, повіт: Косі. Мій батько, Юрій, померли 20.2.1920, а мати Анна з Олексюків, жиють в Кобаках на 15-морговім селянськім хазяйстві. Мій батько полюбили були дуже красне письменство, познайомившися з молодих літ в Путилові з письменником Юрієм Федьковичем, і для того дбали про те, щоб в хаті була бібліотека і щоб я мав що читати вже змалку. Дали мене до школи і продавали на моє удержання по моргові землі. Гімназію скінчив я в Коломиї, а університет у Відні. Практику фахову відбув я в Делятині, повіті Надвірна.

Рад би я, щоб видавництво видало в плановій збірці всі мої поза- «Карбові» новели, а не тільки тії, що були друковані в «Літературно-науковім віснику», в календарі «Дніпро» («Козак»), календарі «Громада» («Зарікайся мід-горівку пити») і берлінському альманахові («Колядникам науки»). В тій цілі зазначую, що, окрім того, були мої речі друковані: в «Новій Україні», ч. 11, 1923, новела «Поменник», в «Письмі з «Просвіти», Львів, 15.4.1922, новела «Зрадник», в календарі «Інвалід», Львів, новела «Село велике», в місячнику «Пролом», Станіслав, 1919, новела «Йордан», в календарі «Бистриця», Станіслав, 1923, новелька «Після бою», а кромі того, віддав я до друку т. Кедринові 40 у Львові новельку «Туга», а п. Гнатюкові у Львові новелу «Бо як дим підоймається»... Бажаючи скомплектувати планову збірку, я залучаю тут ті всі свої новели у відтинках з проханням до Вас, щоб були ласкаві подбати, щоб вони всі дістались до збірки. Також були у «Літ[ературно]-наук[овому] віснику» мої переклади Карла Шенгера «Хрестини» і Людвіка Томи «Клієнт», і не знаю, чому вони не сміли б стояти поруч