Читати книгу - "Поезії. Книга V, Олександр Олесь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що над ними віяв і ридав без слів.
З міст я бігла в села, на лани, на луки,
Кров’ю говорила,- кров’ю і зійшла.
Досить мужикові і своєї муки,-
Куркою б прожити з крилами... орла...»
...І замовкла пісня, і зложила крила...
І нічим не міг я втішити її...
А глибока північ всі шляхи укрила...
О розбите серце, о пісні мої!
13.1.1917
«І холод, і вітер, і хмари осінні…»
І холод, і вітер, і хмари осінні,
І зле щось віщують сичі,
І крає всю душу чиєсь голосіння...
Мовчи, моя пісне, мовчи.
Далеко до сонця, далеко до ранку...
Заснути б і спати вночі,-
Так хтось і регоче, і плаче на танку...
Мовчи, моя пісне, мовчи!
1914
«Живу в якімсь чаду-тумані…»
Живу в якімсь чаду-тумані...
Лечу на дикому коні
В краї таємні і незнані,
А там, у рідній стороні,
Сумують образи кохані.
О, як давно я всіх їх кинув!
Утік і слова не сказав,-
Коня, як злодій, осідлав
І вітром в темну ніч полинув...
Чому не впав, чому не згинув!?
Вернутися б, упасти в ноги,
Але затримати тепер
Уже коня немає змоги,
І вкрила курява химер
Усі стежки, усі дороги.
Лечу в якімсь диму-тумані,
Навколо привиди страшні,
Краї пустельні і незнані...
А там, у рідній стороні,
Сумують образи кохані.
1913
«Надії всі поховані тобою…»
Надії всі поховані тобою,
О краю мій, потаврений ганьбою.
І як душа моя в журбі
Пісні співатиме тобі?!
Я - мов сурмач без сурми голосної,
Я - мов стрілець без зброї золотої,
Я - мов орел без сизих крил,
Я - мов вістун серед могил.
1915
«Лебеді плавають!..»
Лебеді плавають! Лебеді плавають
В місячнім сріблі, в срібнім саду...
Жду я на березі, жду лебединої,
Дивної пісні я жду.
О, проспівайте нечувано солодко,
Я ж проспіваю свою
Слізьми невтішними, кров’ю гарячою
В ріднім, далекім краю.
Відень, 1912
«Хтось постукав в моє серце…»
Хтось постукав в моє серце...
О, який знайомий стук!
Скільки він навіяв смутку,
Дивних спогадів і мук...
Скільки він розлив тривоги,
І проміння, і тепла...
О, невже любов се знову
Несподівано прийшла?!
1912
«Люблю, люблю, а що - не знаю…»
Люблю, люблю, а що - не знаю:
Повітря, може, сонце, день,
Траву шовкову, цвіт вишень,-
Комусь я руки простягаю,
Але кому - кого спитаю?!
Мовчать квітки і день квітневий,
Дерева моляться без слів,
І спів пташиний занімів,
А вітер теплий, полудневий
Шепоче щось крізь сон рожевий.
Забудусь! В тиші раювання
Нехай мовчать уста мої!
Аж стрепенулись солов’ї!
І враз на всі мої питання
Озвались піснею кохання.
1915
«Тепер в маю, тепер весною…»
Тепер в маю, тепер весною,
Коли цвіте весь Божий світ,
Зацвів небесною красою
Очей твоїх небесний цвіт.
І се весною, се в маю
Обсипав душу він мою!
Шумлять-співають ниви, луки...
Як пісня - вся душа моя,
А де її слова і звуки?!
Мовчу, мовчу, о Боже, я.
Ні, ні! Тепер, тепер, в маю,
Скажу, признаюсь, що люблю!
1912
«Щодня ми стрівались з тобою…»
Щодня ми стрівались з тобою
І мовчки сідали за стіл...
Дививсь я на тебе й не бачив
Ні книг, ні рахунків, ні діл.
А май розцвітав... Зеленіли
Сади, і поля, і гаї,
І часом ми чули з тобою,
Як кликали нас солов’ї.
І крикнуть хотілося: «Люба!
Утіхо і щастя моє,
Дай руку свою і полинем
Туди, де зозуля кує».
І крикнуть хотілося: «Люба!
Покинь рахівниці, книжки,-
У поле злетілись співати
На наше весілля пташки».
«Наче море в краях полудневих…»
Наче море в краях полудневих,
Зеленіють зелені сади,
Білий цвіт на деревах вишневих -
Наче шум весняної води.
Наче в морі русалки, ридають
І сміються в садах солов’ї,
Наче хвилі, мене заливають
Недоспівані співи мої.
1915
«В червоній мантії, з мечем, без слова…»
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поезії. Книга V, Олександр Олесь», після закриття браузера.
