Читати книгу - "Сусід на одну ніч, Альма Лібрем"

- Слухай, - протягнув Олександр, - я тут також з друзями Новий рік збираюсь зустрічати. І у нас мінус один, Жека вирішив, що буде святкувати в компанії своєї дівчини… Давай до нас?

Я переступила з ноги на ногу.

- Та якось незручно, - пробурмотіла я. – Я ж нікого не знаю…

- А серед друзів свого колишнього ти когось знаєш? – резонно поцікавився Саша. – А тут ти знаєш хоч мене… Не переживай, у нас всі порядні люди, - він мені підморгнув. – Ручаюсь! Тебе ніхто не образить. І вільне місце буде! Кажу ж, Жека передумав… - він трохи помовчав. – Якщо що, дівчата серед нас теж мають бути. Ну? Мені он в той будиночок, - він кивнув на третій будинок, що дивився на мене чорними вікнами.

Я ковзнула поглядом далі, задаючись питанням, де можуть знаходитись Вітіні друзі. В шостому будиночку відкрились двері, звідти з реготом висипала п’яна компанія, і я задалась питанням, чи мені не туди… Чи, може, в один з тих будинків, де взагалі пусто?

- То що, - поцікавився Саша, - погодишся? Підеш зі мною?

Треба було відмовитись, але я раптом дуже чітко зрозуміла, що ніякого особливого вибору у мене-то і нема.

- Згодна, - видихнула я, відчуваючи себе, проте, останньою ідіоткою. – Піду з тобою. Я точно не заважатиму?

- Точно, - махнув рукою Саша. – Мені хоч не так нудно буде на них чекати. Ходімо, ходімо, - і обійняв мене за плечі, відводячи за собою.

Я хотіла вивільнитись, у мене ж все-таки є хлопець… А тоді зрозуміла, що ніякого хлопця у мене і близько нема, та й взагалі, пішов він, паразит, до біса! Не треба він мені.

І, розправивши плечі, вже куди впевненіше закрокувала до будиночка.