Читати книгу - "Мистецтво і життя. Збірник"

збігаються з ідеями та поглядами автора «Планети людей», його чітку позицію у ставленні до активної людської діяльності на користь людства. Діяння, причому не як самоціль, а як служіння людям, розкриває кращі якості людини — звідси бере початок життєвий стоїцизм Сент-Екзюпері. Такий висновок робить Моруа, розповідаючи про відважного льотчика, есеїста і поета. Він наводить цитату з книжки Люка Естана про Сент-Екзюпері, щоб підкріпити свою думку: «Літак — не мета, тільки засіб. Життям ризикуєш не заради літака. Адже не заради плуга оре селянин». І далі: «Він оре і не для того, щоб просто провести борозни, а для того, щоб їх засіяти. Дія для літака — те саме, що оранка для плуга. Які вона обіцяє посіви і який врожай можна буде зібрати?» На це запитання Моруа відповідає: «Правила життя — ось що сієш, а врожай — це люди». Життя письменника невідривне від його творчості, а у Сент-Екзюпері це виявлено якнаочніше. Літак — органічна частка єства Сент-Екзюпері-письменника, котрий злився зі своєю машиною, становлячи з нею єдине ціле — стривожене, мисляче, діюче.

Чи є романами книжки Сент-Екса? Скоріше це «есе про діяння, про людей, про землю, про життя». Люди, життя на землі — те, заради чого варто ризикувати своїм. Говорячи про «Планету людей», Моруа зауважує, що «сюжети самі по собі мало чого варті, важливіше те, що людина, яка оглядає з такої висоти планету людей, знає: самий лише Дух, торкнувшись глини, творить з неї Людину». І як відповідь тим, хто проголошує абсурдність людського існування, абсурдній людині Камю, «тій, що виміряла безодню між сподіваннями людини і байдужістю світу», звучать слова Моруа: «За останніх двадцять років надто багато письменників продзижчали нам вуха розмовами про слабкості людини. Нарешті знайшовся письменник, який говорить нам про її велич». У письменників, ізольованих від людей, «холоне запал душі», і вони стають песимістами. Людині, що усвідомлює себе як частку колективу, не властивий егоїзм. «Ті, хто працюють разом, ті, хто поділяють спільну відповідальність з іншими, підіймаються над ворожнечею», — такий гуманістичний висновок робить Моруа, підкреслюючи, що урок Сент-Екзюпері все ще лишається живим уроком.

Плоть від плоті Франції, французької культури, французької землі, Андре Моруа сприйняв як страшну трагедію національну катастрофу — окупацію своєї батьківщини німецько-фашистськими загарбниками. Восени 1939 року Моруа, на його прохання відправити в армію, призначено офіційним французьким спостерігачем при англійському експедиційному корпусі.

Найбільшим нещастям для людини Моруа вважав вигнання. У липні 1940 він був відряджений Воєнним міністерством у Лондон, а потім поїхав до Сполучених Штатів Америки. Тут він виступає з патріотичними, антифашистськими статтями і лекціями. У цей час він пише «Історію Франції», щоб нагадати про велич своєї вітчизни, «Історію Сполучених Штатів Америки», а також «Мемуари», де визначив своє ставлення до війни і загарбників. А коли союзні війська висадились у Північній Африці, він, офіцер запасу, знову вступає до діючої армії і бере участь у французькому десанті на острові Корсіка.

У страшні роки війни Моруа не впав у відчай і ніколи не втрачав надії на майбутнє. Патріотизм, віра в людину, у майбутнє Франції диктують йому оцінку книжки Сент-Екзюпері «Воєнний льотчик», написаної після поразки 1940 року. Капітан Сент-Екзюпері і його екіпаж дістали наказ здійснити розвідувальний політ над Аррасом, під час якого їх, цілком можливо, зустріне безглузда смерть, пише Моруа, бо вони вже нікому не зможуть передати зібрані відомості: телефонний зв’язок перервано, генеральний штаб передислокувався в інше місце. Але їм і на думку не спадає знехтувати наказом. Герой Сент-Екса розуміє, що не затримає ворожої навали, але він знає, що «поразку можна перетворити на відправний пункт на шляху до відродження нації» і «є істина, вища за усі докази розуму», — цитує він Сент-Екзюпері. Моруа захоплений проявом таких людських якостей, вірить, що, «доки у таких людей будуть такі думки і доки вони висловлюватимуть їх такою піднесеною мовою, французька цивілізація не загине».

Ця віра у прийдешнє звучить у думках Моруа, коли він аналізує творчість Андре Мальро. Моруа робить висновок, що авантюризм у Мальро поступово перемагається надією. Людина — це сукупність її вчинків. Діючи, людина творить історію. Вихід з абсурду в тому, щоб історія людства була великою, наскільки це можливо. Важко відокремити тут розуміння задуму Мальро від думок самого Моруа, настільки вони збігаються.

У чому різниця між правдою життя і правдою мистецтва? Чи повинен митець запозичувати свої сюжети з реальної дійсності — питання, яке виникає у всіх, хто замислюється над природою мистецтва і його співвідношенням з життям.

Реальна дійсність стає явищем мистецтва, коли вона осягнена митцем і перетворена його талантом, твердить Моруа, посилаючись як на приклад на роман Стендаля «Червоне і чорне». Відтворений тут майже точно випадок з життя стає оригінальним романом, «пройшовши крізь горнило глибокого розуму». Правда роману — не те саме, що правда судового протоколу, і роман так само далекий від точного копіювання життя, як гарний портрет від фотографії, пише Моруа у статті «Імена, що стерлися». Він доводить, що письменник, створюючи образ, не фіксує слова і вчинки якоїсь конкретної людини, не дає її портрета. Він іде шляхом узагальнення життєвих явищ і людських характерів, шляхом асоціативного мислення. Народившись в уяві письменника, персонаж починає жити своїм власним життям. Як ілюстрацію до такого народження образу Моруа наводить образ свого полковника Брембла, який був «екстрактом з сотні різних полковників». Моруа на прикладі «Загибелі всерйоз» Арагона показує взаємопроникнення роману і життя. Роман є «піднесена форма брехні», пише він, бо неможливо говорити справжню правду, не домішавши до неї трохи поетичного вимислу. Чи не нагадують ці думки пушкінське: «Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман»? Відтворювана ілюзія дійсності і є мистецтво, узагальнює Моруа.

У п’єсі Жана Ануя «Репетиція, або Покарана любов» Моруа відзначає багато блискучих міркувань про театр, стиль, акторів. До них належить і таке, що якнайкраще розкриває і його розуміння правди мистецтва: «Життя прекрасне, але воно позбавлене форми. Завдання мистецтва саме в тому полягає, щоб надати йому цієї форми і з допомогою всіляких штучних прийомів створити щось правдивіше за саму правду». Ця філософія театру — точна і глибока, підсумовує Моруа.

Те, що драматургія Альфреда де Мюссе зберегла для нас свою привабливість, а «хитромудрі інтриги» Ежена Скріба «смертельно нам набридли», що п’єси Мюссе, дія яких відбувається у казкових королівствах і вигаданих країнах, «здаються нам значно правдивішими, ніж багато історичних драм», Моруа пояснює, формулюючи своє творче кредо щодо правди мистецтва: «Театр не покликаний, не може і не повинен просто