Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

Мені до останнього не віриться у подібне. Воліється, аби батько розвернувся, засміявся та сказав:

- Розіграш!

Але де там. Це реальність. Сіра, сумна та несправедлива!

Ми виходимо з квартири та одразу мене своєю страхітливістю припечатують охоронці, які приковують до мене свої очі. Бояться, що я почну тікати.

Теоретично можу втекти, але чи на далеко? Якщо лише до першого поверху, то таке собі, а також я зараз не у тямі. Усе немов у тумані.

Коли ми виходимо із будинку, то прямуємо до велетенського чорного позашляховика, від якого у мене починають підгинатися коліна, а якщо дійсно вирватися та стрімголов побігти? Щодуху ногами дерти землю?

- Маргарито! - вириває мене з думок та зупиняє знайомий голос. Я обертаюся. Це Кароліна. Подруга з ошелешеним поглядом йде до мене, адже ситуація перед її очима викликає чимало запитань.

- Маргарита дуже спішить, - каже батько, коли вона підходить, а охоронець відчиняє мені двері.

- Тату, дай мені хвилинку, - мовлю йому.

- У тебе її нема, - негативно киває. - Сідай в авто.

- Це твій батько? - дивується подруга. - Куди ти їдеш?

- Я тобі потім розповім, - відповідаю та сідаю на заднє сидіння.

- А день народження? - чую запитання, але вже не можу щось сказати, бо знаходжуся всередині, та охоронець закриває двері.